Слухай онлайн
Історія

Репресоване духовенство: Справа священика Миколи Содомори

Українська греко-католицька Церква після повернення радянської влади у 1944 році зазнала великих, хоч і дочасних, руйнувань. Митрополит Андрей Шептицький, котрий помер 1 листопада 1944 року, передбачав руйнування цією безбожною системою нашої Церкви, а рівно ж як і розквіт її у майбутньому.

Так протягом 1945 року були арештовані й засуджені майже усі єпископи, а на початку 1946 року під опікою більшовицьких спеціальних органів проведено псевдо собор, котрий прийняв рішення про ніби то з’єднання Греко-католицької церкви із московською патріархією.

Греко-католицьких священиків, на той переломовий період 1944 – 1946 років, можна поділити на кілька умовних груп. Перші - це ті, хто ще перед поверненням більшовиків з тих чи інших причин виїхали на Захід. Другі – ті, хто відмовився підписувати «православ’я» й здебільшого були засуджені і згодом багато із котрих продовжували служити у підпіллі, будучи членами катакомбної Церкви й чимало із котрих дочекались легалізації наприкінці XX століття. І нарешті треті ті, котрі підписали «з’єднання» із московською патріархією. Зрозуміло, що із цієї останньої категорії слід розрізняти тих священиків, наприклад як Г. Костельник, котрі активно брали участь у підготовці та проведенні цього псевдо собору, та тих, котрі змушені були погодились стати «православними».

Священик Микола Содомора – парох села Селиська Бібрського деканату, належав до третьої названої мною умовної групи. У 1946 році він разом із деканом підписав «православ’я» й продовжував служити парохом у цьому селі до 1952 року.

Микола Содомора, син Григорія, народився 1897 року у селі Новосілки Підгаєцького району на Тернопільщині. У 1907 – 1914 роках навчався в Бережанській гімназії. У період Першої світової війни служив в Австро-Угорській армії – до 1917 року рядовим, відтак у званні лейтенанта. Воював на Італійському фронті. Під час повернення з фронту був інтернований польською владою (як виходить із його показів, втім не виключено, що воював у складі УГА). У 1918 – 1921 роках продовжував навчання у Бережанській гімназії. Одразу після завершення навчання в гімназії поступив на навчання до Львівської духовної семінарії, котру закінчив у 1925 році. У 1926 році висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким. Відтак до 1927 року служив у Старому Яричові. З 1927 по 1929 рік – у селі Під’ярків, а після цього аж до моменту арешту - в селі Селиська колишнього Бібрського, а тепер Перемишлянського району Львівської області. Тут також був головою місцевого відділення товариства «Просвіта». Одружений, батько трьох дочок. Рідний брат Олександр служив священиком у селі Вирів, на той час колишнього Ново-Милятинського району – батько класика української перекладної літератури Андрія Содомори.

Фото та матеріал з архів-кримін справи Архіву УСБУ у Львів обл.

13 липня 1952 року арештований за постановою УМГБ Львівської області й підозрювався у тому, що:

«Проживая на оккупированной немцами территории в селе Селиска, Бобрского района, Львовской области, состоял членом контингентовой комиссии и как священик, используя церковный амвон, выступал с проповедями, в который призывал население повиноваться оккупационным властям, своевременно сдавать хлеб, мясо и другие продукты питания для немецкой армии. В 1942 году Содомора принимал участие в освящении т.н. «символической могилы», сооруженной украинскими националистами в с. Селеска, а в 1943 году выступил с церковного амвона с профашистской проповедью, в которой призывал украинскую молодежь вступать в дивизию «СС-Галичина» для борьбы с Советской Армией. После освобождения западных областей Украины от гитлеровских оккупантов, Содомора на протяжении 1944-1948 г.г. поддерживал связь с участниками подполья ОУН, которым оказывал материальную помощь».

Власне саме це останнє й стало приводом для арешту М. Содомори. Бо, якщо так брати, то чи не усіх колишніх греко-католицьких священиків можна було б судити за увесь цей наведений у постанові набір. Усе це, хоч і не в таких тональностях, мало місце, а рівно ж і багато священиків, навіть після переходу на «православ’я», так чи інакше підтримували зв’язки із Збройним Підпіллям ОУН.

З останніми Содомора мав зв’язки щонайменше від 1944 року, коли у його саду та стодолі «розташовувався штаб УПА» та «поодинокі повстанські групи» з куреня «Шугая». Крім цього підтримував зв’язки із чільним оунівцем «Круком» (Д. Бігун) із сусіднього села Під’ярків. Останній, як виходить із показів Содомори, «вимагав від мене інформації про перебіг воз’єднання священиків-уніатів Бібрського деканату з православ’ям». Той йому відповів, що «священики Бібрського деканату з’єднались з православ’ям. «Крук» усе сказане мною записав до блокнота й відійшов».

Дмитро Бігун – «Крук» загинув весною 1946 року у криївці в Під’яркові разом із дружиною та іншими підпільниками.

Подальші зв’язки священика М. Содомори з ОУН, очевидно, не мали сталого характеру й були періодичними та опосередкованими.

Фото та матеріал з архів-кримін справи Архіву УСБУ у Львів обл.

Разом із М. Содоморою по одній справі проходив також мешканець Селиська - швець та колишній фронтовик Олексій Гриців.

Суть їхньої «співучасті», як це можна зрозуміти із матеріалів справи, банально зводилась до того, що Гриців, отримавши через уже засуджену зв’язкову ОУН записку, передав її Содоморі. У ній ішлося про те, аби останній здав для Збройного Підпілля 250 рублів. Рівно ж читав отриману «антисоветскую националистическую литературу».

За усе це, «на основании ст. 54 - 1 а УК УССР» – обом по 25 років позбавлення волі в «исправительно-трудовых лагерях».

Далі розпочалась бюрократична тяганина із «жалобами» та «заключениями», з відмовами та протестами. У кінцевому результаті цього усього стало зниження строку покарання до п’яти років кожному й подальшого звільнення. Сталось це у 1956 році. Обоє реабілітовані прокуратурою Львівської області у 1995 році.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");