9–10 лютого 1940 у Кракові відбулися наради активістів ОУН, де прийнято рішення про недовіру існуючому проводу, стверджено безуспішність спроб полагодити проблемні питання нормальним порядком і віддано керівництво організацією в руки Степана Бандери та призначеного ним Революційного Проводу
Рішення цих нарад дали початок організаційному оформленню політичної лінії, яка згодом вилилася у всенародну збройну боротьбу ОУН і УПА 1940–1960-х років.
Згодом Степан Бандера згадував: “10 лютого ми покинули слова, а взялися за діло. Ми мали на своєму боці правду, чисту справу, віру і незламне рішення довести справу до успішного кінця. А передусім між нами були тільки люди чину й мали повне довір’я членських кадрів”.
Учасники наради 9-10 лютого прийняли постанову, яка поширювалася серед провідних членів ОУН:
“1. Фактична керма Організації Українських Націоналістів за кордоном опинилася в руках людей, що зле сповняють завдання Проводу Української Націоналістичної Революції, не здійснюють її основних напрямів, нехтують націоналістичними методами праці та обов’язуючими революціонерів засадами внутрішнього організаційного взаємовідношення і співпраці.
2. Провідний актив Організації Українських Націоналістів передувсім з рідних земель виступав перед головою Проводу Українських Націоналістів з ініціятивою зміни цього стану, щоб уможливити здійснювання націоналістично-революційних засад і методів, згідних з актуальними вимогами історичного моменту в цілій діяльності Організації.
3. Одначе всі зусилля перевести це звичайним організаційним порядком були безуспішні з причин неперебірливих організаційних ходів тих людей, що, прикриваючись волею теперішнього Голови Проводу Українських Націоналістів, намагалися за всяку ціну вдержати владу, захоплену по смерті сл. п. полк. Євгена Коновальця.
4. Добро Української Націоналістичної Революції вимагає негайного і основного упорядкування тих справ і видвигнення такого проводу, щоб в цей переломовий час відповів свойому завданню.
5. Тому на провідний актив Організації спадає відповідальність і обов’язок перебрати ініціятиву та рішення через те, що теперішній Провід Українських Націоналістів, опанований деякими членами, не вив’язується з перебраних на себе обов’язків і завдань.
6. Свідомі свойого обов’язку і історичної відповідальности за чистоту Національної Ідеї і перемогу Української Національної Революції, ми – Провідники і Члени Крайових Екзекутив Організації Українських Націоналістів на Західних Українських Землях і на українських землях під Німеччиною та провідний актив ОУН – згідно з волею тих націоналістичних кадрів, якими проводимо, віддаємо керму Організації Українських Націоналістів в руки Степана Бандери і тих, яких він покличе.
7. Цей видвигнений нами Революційний Провід Організації Українських Націоналістів наділяємо правом та накладаємо на нього обов’язок кермувати Українською Національною Революцією.
8. Ждемо рішення полк. Андрія Мельника, що він надальше очолює нашу боротьбу.
Про нашу правду свідчитиме наша боротьба."
Після рішень 10 лютого півроку тривали переговори між Революційним проводом і Андрієм Мельником. Кілька разів майже доходило до порозуміння, але при цьому одночасно формувалися структури двох окремих організацій. Остаточний розкол відбувся в серпні 1940 року і оформився на ІІ великому зборі ОУН в Кракові у березні–квітні 1941.