23 квітня 1891 року в маєтку Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині це село Сонцівка Покровського району Донецької області) народився майбутній всесвітньовідомий композитор і піаніст Сергій Прокоф'єв.
Подружжя Прокоф’євих приїхало до Сонцівки у 1878 році. Сергій Олексійович, батько композитора, був дипломованим агрономом і отримав посаду керуючого маєтком від поміщика Дмитра Сонцова, з яким колись разом навчався. Мати майбутнього композитора вважалася непоганий піаністкою і прищепила інтерес до музики своєму синові. Пізніше Прокоф’єв згадував, як в ранньому дитинстві, засинаючи, чув «як десь далеко, за кілька кімнат, звучала соната Бетховена, прелюдії, мазурки й вальси Шопена, іноді щось із Ліста. Із російських авторів – Чайковського та Рубінштейна».
У п’ять років сам Сергій сів за рояль, і практично одразу ж сам почав складати музику. У 9 він уже написав першу оперу. Помітивши синові таланти, батьки запросили до нього видатного музиканта і педагога Рейнгольда Глієра, чиє ім’я зараз носить Київська муніципальна академія музики. Хоча тоді він ще був просто вчорашнім студентом, що закінчив Московську консерваторію із золотою медаллю.
У 13 років Сергій Прокоф’єв вступив до Санкт-Петербурзької консерваторії. На той час в багажі у юного композитора з України було чотири опери, симфонія, дві сонати і кілька фортепіанних п'єс. В консерваторії його наставниками стали відомі музиканти – Римський-Корсаков, Вітолс, Лядов, Черепнін. У 1909 році закінчив консерваторію як композитор, у 1914 – як піаніст, у 1917 – як органіст. На випускному іспиті блискуче виконав свій Перший концерт, за що був удостоєний премії імені Антона Рубінштейна.
Ще під час навчання він стає відомим європейським виконавцем. Перший концерт він дав у 1908 році, коли йому було лише 17, а в 1913-му він з успіхом відбув своє перше концертне турне Європою. Музична критика відзначала певну епатажність музики Прокоф’єва та його манери виконання, однак усі розуміли, що це – явище. Заголовки статей у газетах того часу майоріли емоційними висловами: «Піаніст-титан», «Вулканічне виверження за клавіатурою», «Карнавал какофонії», «Атака мамонтів на азіатському плато», «Паганіні рояля».
Після жовтневих подій 1917-го року Прокоф’єв обирає еміграцію і через Японію перебирається до США, пізніше деякий час живе в Німеччині та Франції, гастролює також в Англії, Італії, Іспанії та інших країнах. Ще в 1914 році під час подорожі до Лондона Прокоф'єв познайомився із відомим танцівником і антрепренером Сергієм Дягілєвим, і ця дружба тривала до кінця життя. Також за кордоном він спілкується із Сергієм Рахманіновим, Пабло Пікассо, Анрі Матіссом.
Прокоф’єв стає дуже відомим на Заході, його ім'я входить до плеяди блискучих імен артистичного світу. При цьому він не полишає надії повернутися на батьківщину. Перебуваючи в еміграції, він тричі приїжджав з концертами до Радянської Росії, а в 1936 році прийняв рішення остаточно повернутися до Москви. Разом з ним приїхала його дружина – донька російських емігрантів Кароліна Кодіна, з якою познайомився в Іспанії, та двоє синів – Святослав і Олег.
Повернення Прокоф’єва стало його тріумфом і трагедією. З одного боку, СРСР і особисто Сталін одразу підняли його на прапор пропаганди. Він шість разів ставав лауреатом Сталінської премії (з них тричі – протягом 1946 року). Він пише музику до історичних кінофільмів Сергія Ейзенштейна «Олександр Невський» та «Іван Грозний», які мають шалену популярність.
Але в 1948 році Сергій Прокоф'єв разом з цілим рядом інших найвизначніших радянських композиторів (Шостаковичем, М’ясковським, Поповим, Шебаліним, Хачатуряном), звинуваченими у так званому «формалізмі в мистецтві», стає об’єктом політичних гонінь. На Першому з'їзді композиторів СРСР 1948 року Сергій Прокоф'єв піддався жорсткій критиці, причому головними обвинувачами виступали близький друг музиканта Борис Асаф’єв та композитор Тихін Хрєнніков.
Таке цькування підірвало здоров'я композитора, який страждав на гіпертонію. В наступні роки він багато і важко хворів, майже не виходячи з квартири чи не покидаючи дачі. Але при цьому, навіть до смерті, він продовжував писати музику.
Сергій Прокоф'єв пішов з життя 5 березня 1953, в день смерті Сталіна. Через цей збіг смерть великого композитора залишилася абсолютно непоміченою, а його друзям довелося докласти чимало зусиль, щоб організувати його похорон.
Творча спадщина композитора – це 130 музичних творів, серед яких 8 опер, 8 балетів, 7 симфоній, 9 концертів для оркестру, які увійшли до скарбниці світової музики.
