13 січня 1881 року в селі Вільховець поблизу Бережан у сім'ї галицького педагога і письменника Лева Лотоцького народився Антін Лотоцький, боєць легіону Українських Січових Стрільців, один із активних діячів «Пресової квартири» УСС, письменник і видавець.
Саме батько заклав у душу Антіна любов до літератури та історії. Він часто розповідав дітям про минуле, у родині панувала творча атмосфера. Сам Лев Лотоцький був знаний у культурно-мистецьких колах, сам займався літературною творчістю і друкувався в «Літературно-науковому віснику», що виходив у Львові за редакцією Івана Франка, Михайла Грушевського і Володимира Гнатюка.
У Антіна літературний талант проявився дуже рано: ще під час навчання в Бережанській гімназії, разом із братом Володимиром він видав гумористичний журнал «Небилиці». Після закінчення гімназії Лотоцький вступає на філософський факультет Львівського університету, слухає курс лекцій з історії України Михайла Грушевського, займається літературною працею. Тоді ж вийшли з друку його перші книжки, оповідань, легенд і переказів.
Літературна творчість стає «сродною працею» Антіна Лотоцького на всіх етапах життя. І в Рогатині, де він з 1911 року вчителював у місцевій гімназії. І під час Першої світової війни, в легіоні Українських Січових Стрільців, де він був одним із активних діячів ідеологічного та культурно-просвітницького відділу «Пресова квартира» – під різними псевдонімами (Тото-Долото, Само собою не Руданський) він друкував свої твори майже в усіх виданнях «Пресової кватири», був співредактором стрілецьких часописів.
І після війни, коли він повернувся у гімназію в Рогатині – за кілька років вийшла низка його творів для дітей. Але література таки взяла гору: у 1923 році Антін Лотоцький залишив вчительську працю, щоб займатися насамперед письменницькою і видавничою діяльністю. Разом з Миколою Угрином-Безгрішним він заснував у Рогатині видавництва «Журавлі», «Сині дзвіночки», видавав журнал «Рогатинець» – орган Українського педагогічного товариства.
Паралельно Антін Лотоцький співпрацює з львівським часописом «Світ дитини». Жодне число журналу не обходилося без його віршів, оповідань, драматичних сценок, краєзнавчих оповідань. Володіючи багатьма іноземними мовами, Лотоцький активно займався перекладами світової дитячої літератури.
Але найбільшу славу йому приніс чотиритомник «Історія України для дітей», що побачив світ у 1934 році. Довгий час ця книга була підручником з історії для українських дітей у діаспорі. Також у співпраці з Угриним-Безгрішним він видав підручник «Коротка граматика української літературної мови».
Після Другої світової війни перебрався до Львова, де мешкав в інтернаті для старих, часто хворів і страждав від голоду. У 1946 році його прийняли до Спілки письменників УРСР, хоча за радянських часів було перевидано лише один його літературний твір – казку «Котигорошок».
Помер 28 травня 1949 року, похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Повернення творчості Антіна Лотоцького до сучасних читачів активно розпочалось у 1991 році, коли його історичні та дитячі твори набули неабиякої популярності. Серед найвідоміших творів письменника – «Смертне зілля», «Руслан і Либідь», «Було колись на Україні», «Княжа слава», «Михайло-Семиліток».
