Слухай онлайн
Історія

2017-й - рік Патріарха Йосипа Сліпого - УГКЦ

Наступний рік Українська Греко-Католицька Церква, її патріарх і Синод єпископів, присвячують особі Патріарха Йосифа Сліпого – мужнього ісповідника віри – з нагоди 125-річчя його дня народження.

Мабуть, кожен плекає надію «чистого листка», «нового старту», а тому людство так любить цей символічний початок – новий рік. У перші дні нового року ми часто робимо важливі постанови, бажаючи стати кращою версією себе. Для кожного вони індивідуальні: хтось публікує їх у соціальних мережах, хтось ділиться з рідними і близькими, а хтось вирішує лише для себе; у когось конкретні плани і проекти, у інших – великі мрії, що здаються зовсім недосяжними. Немає єдиної виграшної тактики, що гарантуватиме успіх – все спрацює, якщо ви не забудете постанови, а кожен день року докладатимете зусиль.

Наступний рік Українська Греко-Католицька Церква, її патріарх і Синод єпископів, присвячують особі Патріарха Йосифа Сліпого – мужнього ісповідника віри – з нагоди 125-річчя його дня народження. Заохочую протягом року ближче познайомити з цією легендарною постаттю та його посланнями. Вірю, що для багатьох вони стануть натхненням та дадуть несподівані відповіді на складні проблеми. Людина, що провела 18 років в сталінських таборах і не зламалася, а навпаки додала Церкві сили на поселеннях і надії в катакомбах, може багато навчити.

На початок нового року дозвольте поділитися одним гаслом, яке Патріарх часто повторював – будьте собою! Він це говорив у різних контекстах, при різних нагодах.

Виснажені війною, втомлені негараздами у світі та в країні, ми, українці, черговий раз стоїмо перед спокусою старого комплексу – комплексу меншовартості. На нашому паломництві від страху до гідності – особистому та спільнотному – це почуття є важким тягарем. Наша інтерпретація історії і пережиття сучасності може не одного схиляти до думки: «Ми якісь не такі»,«У нас, чомусь, не так як в людей», «Ми приречені», «Мене ніхто не любить, ніхто не приголубить, залізу у куточок, наїмся хробачків». Це якось особливо гостро відчувається при еміграції. Сьогодні багато емігрантів з України хочуть її забути, не вчать своїх дітей рідної мови, забувають свою Церкву і духовні традиції, не гуртуються в громаді, і виглядає, що мучаться під власноруч поставленим тавром «я не такий».

Починаючи новий, Богом даний, рік варто зробити швидкий рентген душі – чи я почуваюся гіршим, ніж інші? Чи я вважаю себе вторинним? Чи гідність, за яку ще вчора піднявся наш народ, яку я так гостро відчував на Майдані чи спостерігаючи за подіями по телебаченню, і сьогодні є моєю, нашою?

У цьому питанні і в нашій відповіді властиво полягає суть проблеми, до якої не раз промовляв Патріарх Йосиф. Пам’ятаю, якою вражаючою була його поява, його постава, його слово, він нагадував своїм слухачам, цілому народові, про нашу з вами Богом дану гідність. Тому і є потужним провідником і важливим учителем у пошуку почуття гідності.

Нам не треба покидати власну тотожність, щоб «стати людьми». Навпаки, у ній, і лише у ній ми можемо бути правдивими, справді бути. Якщо вона недосконала, то працюймо над нею, якщо похилилася, виструнчімося, якщо сплав нашого духовно хребта має морально нездорові домішки, а тому слабкий, гартуймо його. Однак не покидаймо нашого змагання за самих себе.

Ми не вторинні. Ми не другосортні. Ніхто не сміє перекреслювати те, що Господь нам дав. Зокрема, не сміємо цього робити ми самі.

Цього року Церква пропонуватиме поглянути на постать Йосифа Сліпого. Нехай його заклик бути собою допоможе нам у викликах, що стоятимуть перед нами. Не біймося ставити собі чесне запитання «Ким я є?» Сміливо шукаймо відповідь. Не біймося поринати у цю глибину. Ідімо відважно до нашої мети. Ви ж зробили свої новорічні постанови? Ні? Не страшно. Є ще 362 дні.

Вслід за Патріархом уповаймо на Бога у змаганні зі світом і собою. Господь допоможе.

о. Борис Гудзяк (м. Париж, Франція)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...