2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині у сім'ї дрібного поміщика народився Євген Гребінка – майбутній письменник, педагог та видавець.
Його мати походила з роду Чайковських і мала спільні родинні корені із композитором Петром Чайковським.
Гарну початкову освіту Євген здобув у домашніх умовах від приватних учителів, згодом учився в Ніжинській гімназії вищих наук (1825 — 1831). Тут брав участь у літературному житті гімназійної молоді. 1831 року на сторінках «Украинского альманаха» вийшов друком його перший вірш, підписаний псевдонімом Е. Гребенкин. Після закінчення гімназії та короткочасної служби в резервах 8-го Малоросійського козачого полку Гребінка повертається до рідного хутора Убіжище і періодично займається літературною працею. У 1834 році він переїжджає до Петербурга, де знайомиться з діячами культури, відвідує літературні салони і влаштовує такі вечори у себе вдома.
Романтичні вірші поета відразу набули неабиякого розголосу. Його поетична мініатюра — «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала українською народною піснею.
Значну роль відіграв Гребінка в житті та творчому становленні Тараса Шевченка, з яким познайомився у 1836 році через художника Івана Сошенка. Він брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва. А ще допоміг видрукувати у 1840-му «Кобзар».
У 1841-му, за сприянням Гребінки виходить альманах «Ластівка», на сторінках якого були опубліковані твори Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Боровиковського, Забіли та інших авторів, добірка українських народних пісень і приказок. Тут були вміщені два напівбелетристичних нариси Гребінки — передмова «Так собі до земляків» і післямова «До зобачення».
Гребінці належить також кілька українських ліричних поезій, що виникли на грунті народної творчості («Човен» (1833), «Українська мелодія», 2Заквітчалася дівчина...», «Маруся»).
Особливе місце в художньому доробку Гребінки українською мовою посідають байки. Славу йому як байкареві принесли «Малороссийские приказки», що з'явились окремими виданнями у Петербурзі в 1834 і 1836 рр.
Чимало його поезій були переспівами українських народних пісень. Історичному минулому України присвячені вірші «Курган», «Ніжин-озеро», «Украинский бард» і поема «Богдан» (1843), написані на основі народних переказів.
Популярність Гребінці як прозаїку принесла збірка «Рассказы пирятинца» (1837) та інші ранні твори, написані переважно в романтичному дусі за фольклорними мотивами — українськими народними легендами, казками, переказами.
Служив у Комісії духовних училищ при Синоді, з 1838 року до смерті викладав словесність, часом також і природознавство, в Дворянському полку, 2-му кадетському корпусі і в інших військово-навчальних закладах.
У 1843 році Гребінка відвідав Україну. Того ж року в журналі «Отечественные записки» надруковано роман «Чайковський» з епіграфами, взятими із творів Тараса Шевченка.
У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. З 1846 року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів, яких до 1848 року вийшло вісім томів.
Помер 15 грудня 1848 у Петербурзі від туберкульозу. Похований в Убіжищі. На честь письменника на початку ХХ століття назвали місто у Полтавській області.
