30 січня 1834 - у містечку Махнівка Бердичівського повіту Київської губернії (нині це територія Вінницької області) народився Володимир Антонович, історик, археолог, етнограф.
За інформаціє УІНП, Володимир Антонович походив зі збіднілої шляхетської сім’ї. Закінчив медичний та історико-філологічний факультети Київського університету.
Один із організаторів Київської громади (1861). Головний редактор «Тимчасової комісії для розгляду давніх актів» (1864-1880). Професор Київського університету (з 1878-го). Член-кореспондент Російської академії наук (з 1901-го).
Один із засновників товариства Нестора-літописця при університеті та його голова з 1881-го. Брав участь у створенні журналу «Киевская старина» (1882).
У публіцистичній «Моїй сповіді» (1862) задекларував негативну роль для України історичної Польщі, чим викликав зливу ненависті й злоби. Першим виступив із концепцією споконвічності української самобутності (доводив, що українці є окремим, самодостатнім народом, а не «південною гілкою єдиного руського народу»), увів у науковий обіг термін «Україна-Русь». Організатор археологічних з’їздів в Україні. Його вважали мозковим центром, інтелектуальним мотором українського руху.
«Вплив російської культури на українців занадто великий і тому шкідливий, – констатував вчений у 1891-му. – Російська література сильніша за українську, а російська мова надто близька до української – це збільшує небезпечність… Нехай молодь вчиться чужоземних мов, читає багатшу на ідеї західноєвропейську літературу – це буде корисніше для неї, аніж вплив російської літератури».
Створив українську археологію як науку. Розробив нову методику ведення розкопок. Автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Видав 8 томів «Архива Юго-Западной России» (1863-1902).
За ініціативою Володимира Антоновича в 1897-му засновано всеукраїнську політичну організацію, яка в 1904-му перетворилася на Українську демократичну партію.
Помер 21 березня 1908-го в Києві, похований на Байковому кладовищі.
