Слухай онлайн
Історія

70 років тому розпочався другий етап операції "Північ" в Україні

8 квітня 1951 року розпочався другий етап операції "Північ" в Україні.
Конгрес Свідків Єгови. Борислав. 1932.

Таку назву мала операція, яку втілювало  МГБ СССР з депортації Свідків Єгови та їхніх родин із західноукраїнських земель, а також з території Молдови, Білорусі та країн Балтії.

Свідки Єгови  – це релігійна організація, заснована наприкінці ХIХ століття у США. У цей час організація називалася «Дослідники Біблії», а от назву Свідки Єгови отримала у 1931 році. 

В Україні прихильники вчення «Дослідників Біблії»  почали з’являтися на початку ХХ століття. Після Першої світової їх стало більше, оскільки колишні  українські емігранти поверталися на батьківщину і приносили з-за океану нові релігійні ідеї та віяння. Після Другої світової Свідки Єгови опинилися у переліку переслідуваних радянським режимом груп. Вони продовжували сповідувати своє віровчення, відмовлялися служити в Радянській армії, не вступали до компартії та не хотіли поширювати ідеї комунізму в проповіді. Поставлені перед вибором — відмовитися, принаймні формально, від віри чи постраждати за неї, вони часто обирали останнє. Така позиція занадто сильно контрастувала із реальністю «радянської людини», яку розбудовував режим.  

У травні 1950-го міністр державної безпеки СРСР Віктор Абакумов ініціює виселення членів релігійної громади Свідків Єгови. За кілька місяців розроблений ним план був схвалений Сталіним. 

Із шести радянських республік  протягом  кількох  днів квітня Свідків Єгови депортували до Іркутської та Томської областей. 1 квітня 1951 року депортація розпочалася в Молдавській та Білоруській РСР і Прибалтійських республіках. А 8 квітня приступили до реалізації другого етапу операції в Українській РСР.

Копія Плану забезпечення вагонами для спецперевезення Свідків Єгови по Молдавській РСР. 1951.

За «успішність» операції в Молдавії та Україні відповідали Перший Секретар ЦК КП(б) Молдавії Леонід Брежнєв та Перший секретар ЦК КП(б)У Леонід Мельников.

"7 квітня 1951 року о 2 годині ночі хтось гримає у двері, –  розказує  свідок тих подій Тадей Горчинський (1934 року народження). – Це були «стрибки» винищувальний батальйон, озброєний карабінами та увесь уряд селища Розділ… Вони поводилися з нами не агресивно, але й не по-доброму. Вони сказали «бери сокиру і пилу», але не повідомили куди нас вивозять, лише скупо озвучили, що «вивозять за межі України». Мій батько був у місті багачем, свої достатки він заробив клопіткою працею в Америці під час великої міграції. Звичайно всі цінні речі у нас просто забрали. Дільничний дав команду «закривай хату» у мене в руках була велика колодка, я закриваю її, а ключ віддаю дільничному у руки. І так нас трьох: батька, маму і мене посадили на грузовик і відвезли до найближчої станції. Тут на станції ми були не одні, перед нами стояв цілий ешелон з людьми, яких посадили на поїзд раніше за нас. Саме тут ми вперше дізналися про те куди нас везуть! 

Тадей Горчинський з батьком у Сибіру у спецпоселенні.

В дорозі було добре, годували нас регулярно, зранку і вечором. А їжу видавали на станції під час зупинки поїзда. Під час дороги несподівано поїзд став на ріці Волга, в поїзді почалася паніка дехто вважав, що нас усіх будуть кидати в ріку. Так не сталося всі доїхали живими і здоровими в місто Зима. Ми приїхали і нас спільно гуртом загнали у баню. Там нас помили вперше за 2 тижневу поїздку. Після цього загнали до клубу і комендант заставив мене підписати документ, що я приїхав до Сибіру навічно. 

Нас з батьками поселили в переобладнану конюшню з перегородками. Вся конюшня була наповнена блошицями. Вночі вони так сильно кусали нас, що на ранок усе тіло було покрите слідами від укусів». 

За Постановою Ради міністрів СРСР "Про виселення активних учасників антирадянської нелегальної секти єговістів і членів їхніх родин" дозволялося брати з собою півтори тонни речей на родину. Але виявлялося, що не було на чому доправляти увесь родинний крам, відтак доводилося брати найнеобхідніше: одяг, їжу, дрібні інструменти, посуд. Майно конфіскували на користь держави і передавали місцевим колгоспам.

Дітей та дорослих заганяли до товарних вагонів, потяг з переселенцями діставався Сибіру десь за два-три тижні. На новому місці людей селили в бараках. Обжитися не було коли, бо потрібно було одразу виходити на роботу на лісоповалі. Втеча з таких спецпоселень каралася двадцятьма роками каторжних робіт. 

Свідки Єгови у Сибіру біля житлового бараку.

«Нас забрали НКВД, завантажили на грузовик, це вже був ранок і на шум реагували сусіди, коли ми їхали мама вигукувала:«Нас вивозять за віру Христову», – зі свідчень Ольги Горчинської (1940 року народження). – Була нагода зректися віри – підписати документи і уникнути вивезення. Не зріклася своїх переконань...

Мені було цікаво їхати поїздом... У товарному вагоні нас їхало 53 людини. Годували на станціях, коли поїзд зупинявся. Приїхала в місто Зима, посьолок Лісзавод. В Сибіру я пішла до школи. Пам’ятаю, коли помер Сталін тоді у школі усі діти плакали , через те, що я не плакала за Сталіном мене набили і я з сльозами іду додому. Батько мене питає: 

- Олю ти чого плачеш?! 

- Сталін помер!

-Ти чого за ним плачеш!?

- Та мене побили в школі, бо я за ним не плакала!»

Депортовані на роботах у Сибіру.

За даними дослідника Костянтина Бережка загалом було виселено 9793 особи. Хоча ці дані не є вичерпними.

6308 осіб виселили з України, 2617 осіб – з Молдови, 394 особи – з Білорусі, 270 осіб – з Естонії,  151 особу – з Литви,  53 особи – з Латвії.
Покинути місця виселення Свідкам було дозволено у 1965 році. Конфісковане майно їм не поверталося.

Щороку вшанування пам’яті депортованих Свідків Єгови відбувається 1 та 8 квітня. 

Свідчення та фотографії надані для УІНП Михайлом Рудаковим, речником Свідків Єгови у Київській області.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ