15 березня 2019 року виповнюється 80 років від проголошення незалежності Карпатської України. Боротьба карпатських січовиків проти угорської агресії була першим випадком збройного опору гітлерівським планам з перекроювання кордонів у Європі напередодні Другої світової війни.
Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали про Карпатську Україну для використання в освітньому просторі.
У матеріалах відображено ключові повідомлення, історичну довідку, 10 фактів про Карпатську Україну, корисні посилання, перелік документальних фільмів і телевізійних проектів, методичні рекомендації, а також тематичні інфографіки та карти, уривки зі спогадів учасників і свідків, перелік місць пам’яті та біографічну довідку творця Карпатської України Августина Волошина.
”Історія Карпатської України - коротка, але драматична і яскрава: кілька місяців автономії, кілька днів незалежності. Вона про прагнення до свободи, про готовність захищати її до останнього подиху всупереч несприятливим обставинам. Вона про соборність, про боротьбу за єдність українського народу. Це одна з тих сторінок історії, яку нинішнє покоління, знову змушене захищати незалежність із зброєю в руках, має перечитувати особливо ретельно. І для засвоєння досвіду і для натхнення”, - розповідає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
У міжвоєнний період українці були позбавлені власної державності. Роз’єднаність наших земель між чотирма державами робила Україну вразливою до зовнішньої агресії, а народ – до асиміляцій, поневолення, репресій.
В Європі напередодні Другої світової війни ситуація стрімко загострювалася. В березні 1938 року Німеччина поглинула Австрію. Зовнішньополітична загроза нависла над Чехословаччиною. Великобританія і Франція, сподіваючись відтермінувати початок війни, використовували тактику “замирення агресора”, йшли на територіальні поступки.
29 вересня 1938 року відбулася Мюнхенська конференція. За її наслідками укладено угоду про передачу Судетської області від Чехословаччини до Німеччини. Угорщина та Польща під цим впливом також висунули до Праги територіальні претензії. Заради збереження держави в умовах територіальних претензій з боку Німеччини, Угорщини і Польщі чехословацька влада пішла на поступки словакам і карпатським українцям.
22 листопада 1938 року Національні збори у Празі ухвалили конституційні закони про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі. Чехословаччина стала федеративною республікою. 25 листопада уряд Августина Волошина розпорядився про запровадження у краї української мови, а в кінці грудня розпустив земський (крайовий) уряд у Хусті й офіційно дозволив поряд із “Підкарпатська Русь” уживати “Карпатська Україна”. На той час її автономний уряд складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, культу, шкільництва та народної освіти, юстиції, господарських справ і комунікації. Діяли також служба безпеки, управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди. Інтереси національних меншин представляли національні ради (німецька, чеська, румунська, угорська).
Для захисту Карпатської України 9 листопада 1938 року в Хусті засновано парамілітарну структуру “Організацію народної оборони Карпатська Січ”, відому також як ОНОКС. Очолив її Дмитро Климпуш. Січовики мали право носити військовий однострій, відзнаки та легку зброю. Соціальною базою для її розбудови стали осередки “Пласту”, “Січі” та “Просвіти”. В ОНОКС вступали вчителі, лікарі, службовці, студенти, гімназисти, семінаристи, робітники та демобілізовані військовослужбовці чехословацької армії. Прибули добровольці і з Галичини, Волині, Буковини та Наддніпрянщини. Це надавало їй загальноукраїнського характеру. У лютому 1939-го чисельність Карпатської Січі досягла 15 тис. осіб.
15 березня 1939 року в умовах остаточного розпаду Чехо-Словаччини та збройної агресії з боку Угорщини, Сойм Карпатської України проголосив незалежність краю. Було обрано президентом Августина Волошина.
Попри те, що 18 березня 1939-го вся Карпатська Україна була окупована угорськими військами, партизанська боротьба січовиків тривала до вересня. Це стало продовженням опору збройній агресії.
Щойно захопивши Карпатську Україну, окупаційна влада запровадила на Закарпатті воєнний стан і утворила військову адміністрацію. Каральні органи взялися за “очищення” краю від “небажаних елементів”. Найжорстокішого переслідування зазнали січовики та національно свідома інтелігенція, а також колишні державні діячі Карпатської України.
Загалом під час березневої кампанії збройні сили Карпатської України провели близько 20 боїв. За оцінкою сучасників, втрати у них становили від 1 до 1,5 тисячі осіб убитими та пропалими безвісти.
Відчайдушна боротьба Карпатської України з угорськими окупантами – безпрецедентний приклад опору в ході територіальних змін у центрально-східній Європі напередодні Другої світової війни. Українці Закарпаття першими у міжвоєнній Європі зі зброєю в руках стали на захист свободи та незалежності проти союзників Німеччини.
Десятиліттями правда про події в Карпатській Україні була під забороною. Угорська, а тоді радянська влади доклали чимало зусиль, аби стерти з пам’яті українців ті події, затаврувати борців за волю. Крига скресла з розпадом СРСР. Сьогодні Україна пам’ятає про Карпатську Україну та на державному рівні відзначає 80-річчя від дня проголошення її незалежності.
13 березня у Києві біля Головпошти Український інститут національної пам’яті відкрив виставку “Наша земля проголошує: вона була, є й хоче бути УКРАЇНСЬКОЮ” - на 20 тематичних банерах розповідається про історію Карпатської України.
Аналогічні стенди 13 березня відкрили в місті Хуст Закарпатської області, а 22 березня виставка демонструватиметься в Ужгороді у приміщенні Закарпатської ОДА під час фестивалю “Історія.UA”, який теж присвячений 80-річчю Карпатської України.
