17 березня 1874 року у селі Келечин на Закарпатті народився Августин Волошин, політичний, культурний, релігійний діяч, президент Карпатської України.
«Із гарячої любові до тебе, народе мій, бажаю, щоб ти чимскорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в будучности не дав себе розбивати чужими інтересами», – написав Августин Волошин у своєму заповіті.
Походив із родини сільського священника. Закінчив гімназію в Ужгороді, навчався на теологічному факультеті в Будапешті (не завершив через хворобу). В 1897-му висвячений на священника, служив капеланом. Закінчив педагогічну школу в Будапешті. Професор (1900-1917) та директор (1917-1938) учительської семінарії в Ужгороді.
Багато зробив для розвитку культури й освіти Закарпаття: «Не нарікайте, що народ бідний, але робіть, щоби був культурний і тоді буде матеріально щасливіший». Автор кількох десятків шкільних підручників, граматик, читанок, букварів. Очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Руси, Підкарпатський банк, організатор Учительської громади, почесний голова «Просвіти».
Августин Волошин. Фото: resource.history.org.ua.
Наприкінці 1919-го увійшов до складу Директорії Підкарпатської Руси, засновник і керівник Народно-християнської партії (1922-1938), депутат чехословацького парламенту.
Як згадував Василь Гренджа-Донський: «Найбільшою заслугою о. Волошина є те, що в ті часи найбільшої мадяризації пише і видає книги, шкільні підручники і редагує майже єдину на той час газету «Наука»… Августин Волошин – найбільший наш муж наших нових часів, не зробив жодної кар’єри, хоч його широке знання, досвіди й здібності та великі заслуги просто предестингували його на найвищі достоїнства».
Був одружений з донькою викладача гімназії Іриною Петрик. Подружжя не мало дітей, тож опікувалося приватним сиротинцем, де виховувалося понад двадцять дітей.
Дружина раптово померла від хвороби 13 березня 1936-го.
«Наша програма ясна і чітка. Нікому не хочемо робити кривди, хочемо, щоб у нашій країні запанувала правда, право й справедливість! Хочемо, щоб перестала біологічна політика нищення всього, що є українське», – виголосив Августин Волошин на конгресі Першої Центральної Руської Народної Ради 4 вересня 1938-го.
Восени 1938-го призначений прем’єр-міністром Карпатської України.
Прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України о. Августин Волошин під час присудження йому звання почесного доктора в Українськоу вільному університеті у Празі. 30 жовтня 1938 року. Фото: 1939.in.ua.
«Волошина часто представляли як типового духовника-політика-дипломата з часів Ренесансу. Але цей образ рішуче фальшивий, – писав паризький часопис «Ле Пті Парізієн» в лютому 1939-го. – Отець Волошин зовсім не подібний до того рафінованого духовенства, що засліплювало королівські двори своїм блиском та дорогоцінностями. Батько Волошин між населенням дуже об люблений і сам він – розумний реаліст. Він ані мрійник, ані фанатик».
14 березня 1939-го проголосив незалежність Карпатської України, наступного дня на засіданні Сойму обраний президентом.
Після угорської окупації емігрував у Прагу, зосередившись на науковій та педагогічній діяльності. Завідував кафедрою педагогіки Українського вільного університету.
У травні 1945-го, звинувачений в антирадянській діяльності заарештований радянськими спецслужбами й вивезений до СРСР.
Володимир Марчук, який відбував покарання за те, що здався в полон німцям, описував Августина Волошина як невисокого, повного чоловіка: «Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу віддавав мені. Я не знав жодної молитви, і Волошин вчив мене «Отче наш». Кожного дня розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе – як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, Бандерою і Мельником».
Знесилений, помер у тюремній лікарні Бутирської в’язниці у Москві 19 липня 1945-го.
Згідно з заповітом, укладеним роком раніше, свій маєток та заощадження заповідав єпархіальним училищам, учительським семінаріям, сиротинцям Карпатської України.
15 березня 2002-го Августину Волошину присвоєно звання «Герой України» (посмертно) з врученням ордену Держави.
