Вперше в Україні іронічну драму «Деякі ґатунки орлів» покажуть наприкінці листопада у Першому театрі у Львові.
До приміщення шкільного спортивного залу приходять сутінки. Тим часом надворі тихо постукують об львівську бруківку жовтневі каштани. Посеред кімнати стоять лавки та стілець, на якому лежать наручники, таблетки та порожні склянки. Актори стоять один навпроти одного. Після їхнього діалогу у приміщенні западає тиша.
«Стоп!» - вигукує режисер та розпочинає розповідь про майбутню театральну прем’єру.
«Деякі ґатунки орлів»
Такою є назва вистави, режисером якої виступить військовослужбовець автороти 103 ОБ ТрО ЗСУ під командуванням полковника Валерія Курка, колишній актор Національного театру ім. Марії Заньковецької Андрій Сніцарчук. Варто зазначити, що це перша театральна робота Андрія як режисера і сам він не буде присутній на сцені. Акторів у постановці двоє – соліст «Піккардійської терції» Славко Нудик та військовослужбовець, львівський шоумен Роман Федоришин.
Ідея створення вистави за п’єсою польського драматурга Домана Новаковського виникла ще до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. «Мені здалося, що ця п'єса є доброю. Я переконаний, що ця вона не є для широкого загалу… Але у цьому завдання акторів і режисера – донести до глядача розуміння цієї п'єси», - розповів Славко Нудик.
Проте, на жаль, війна стала перешкодою для реалізації театральних планів. З часом актори змогли відновити підготовку до майбутньої вистави в онлайн-форматі. Роман Федоришин розповів, що коли тимчасово повернувся зі Сходу, то зі Славком прийняли рішення продовжити проводити репетиції, кожну з яких записували на відео та надсилали Андрієві.
«Я пам'ятаю це відчуття, коли дивився запис. Це було так неймовірно, що ми навіть таким чином проводимо репетиції. Я страшенно сумував за цим процесом загалом», - поділився враженнями Андрій Сніцарчук. Ймовірно, що бути присутнім на прем’єрі вистави режисер також не зможе у зв'язку з проходженням військової служби у ЗСУ.
Композиція вистави
Прокидається герой в ліжку в наручниках з іншим чоловіком, і вони розмовляють про сенс життя. Протягом вистави актори на сцені продемонструють життя двох героїв без зміни просторових та часових ліній. За словами Славка Нудика, ця п’єса схожа на невеличку замальовку з повсякденного життя.
«Це просто двоє людей так, якби вони зустрілися. Просто в одній кімнаті, в абсолютно непривабливому вигляді обоє. Вони просто говорять. Таке можна побачити у будь-якому гуртожитку, наприклад. І ці розмови можна записувати, тобто така вистава відбувається десь щодня», - підкреслив особливість вистави актор.
Композитором для цієї вистави, як і для «Гойдалки для трьох», стане Тарас Терлецький. Майстром декорацій виступить Євген Равський, теж, до слова, військовослужбовець 103 ОБ ТрО ЗСУ. Зокрема, одним із елементів вистави, відповідно до назви, буде орел – у виставі використають опудало карпатського птаха.
«Орел як символ висоти польоту», - зазначив Славко Нудик. «А відповідно, чим вище злетиш, тим далі падати», - доповнив Андрій Сніцарчук.
«Мистецтво – це ресурс для відновлення», - режисер
Можливість для самовираження та самореалізації – те, чим є для акторів ця вистава. Славко Нудик розповів, що після прем’єри «Гойдалки для трьох», актори чули багато схвальних відгуків, що, звичайно, дає більше впевненості у своїх силах та дає надію для розвитку майбутнього, незалежного театру. «Це продовження того, про що ми мріяли. Матеріал, який ми підбираємо, для нас самих цікавий, нам цікаво в ньому перебувати», - розповідає Роман Федоришин.
Акторську справу часто вважають емоційно виснажливою. Людину ставлять у рамки сцени із завданням повністю перевтілитися у свого героя, виглядаючи при цьому природно. Роман Федоришин зазначає, що труднощі виникають часом у дикції, рухах, відображенні особистих рис персонажів п’єси, проте попри це робота приносить задоволення.
Глядач завжди бачить фальш, відчуває її так швидко, як запалюється сірник. Славко Нудик протиставляє акторську гру у цій виставі до співу у хорі. «Якщо у хорі є партія з шести людей, і у когось заболить горло, то є ще п’ятеро, які заспівають. А тут немає куди сховатись, тут нам ніхто не допоможе. Нам не допоможуть яскраві епатажні костюми, за якими також можна сховатись. А тут ти просто от такий, як ти є. І ти повинен говорити зі сцени характером тієї людини, яку ти представляєш», - зазначає актор.
Сповнена художніх деталей, вистава заворожує. Лише двоє акторів провадитимуть свою відверту гру перед глядачами. Різнопланова іронічна драма змусить задуматися над життєвими проблемами і тих, хто знайде у виставі гумор, і тих, для кого кожна промовлена репліка ховатиме глибокий сенс.
«В цій виставі є про що поговорити, про що помовчати. Є про що пошкодувати, є до чого прагнути. Вистава справді дуже філософська, дуже життєва. І кожен, напевно, глядач проведе певну паралель через себе. Чи він займається чимось правильним, чимось таким, заради чого він все життя прожив? Проведе аналіз свого життя: філософський, нефілософський, смішно, не смішно, - але якось його зробить», - зазначає Андрій Сніцарчук.
Про дату прем'єри редакція спільно з організаторами повідомить згодом.
Спілкувалась з режисером та акторами Марія Твардовська
