6 січня 1918 року біля станції Макошине відбувся жорстокий бій між військами більшовицької Росії та Центральної Ради. Тут чи не вперше помірялися силами сталеві військові гіганти — бронепотяги
Українська земля у ті часи була густо окроплена кров’ю, і великою мірою знання широкої громадськості панорами військових подій 1917-1920-х років залишаються, за дещо поетичним порівнянням чернігівського історика Тамари Демченко, незавершеною мозаїкою: з одного боку широко висвітлені події бою під Крутами, з іншого — суцільна пляма, де накреслено тільки контури.
Один із перших боїв української армії проти інтервентів з Півночі –- провісник Крут, відбувся в районі залізничної станції Макошине Сосницького повіту (нині Менського району). На перших етапах військових подій 1917-1920 –х рр. велася напружена боротьба за панування над залізницею, адже залізниці стали основними шляхами сполучення, перекидання військ. Та й мала кількість військ не дозволяла контролювати значні території.
Макошине ж було важливою станцією, на якій розміщувався міст через Десну, завдяки якому нападники з півночі могли потрапити до центральної частини Чернігівщини, а отже могли захопити Ніжин, а далі й Київ: оскільки природних перешкод перед ними, після глибоководної Десни, вже не було. Цілком зрозуміло, що в боях як за Макошине, так і в наступних, широко використовувалися «фортеці на колесах» — бронепотяги.
Перший бронепотяг з’явився у розпорядженні українських військ у грудні 1917 року. Це був старий російський панцерний потяг типу «Хунхуз» періоду першої світової війни, якого у грудні 1917 року ремонтували у Київських залізничних майстернях.
У Києві на «Хунхуз» було набрано нову команду з юнаків-добровольців, переважно з числа студентів та гімназистів, більшість яких навіть не вміла стріляти. Командиром панцерного потягу залишився російський капітан Довгополов. В українських військах «Хунхуз» був перейменований на «Вільну Україну».
Наприкінці грудня 1917 р. «Вільна Україна» попрямувала до кордону з Радянською Росією на станцію Доч. Тут уже розташувалися частини українських військ: 1-ша Українська військова школа ім. Богдана Хмельницького та Курінь Смерті. Між Радянською Росією та Центральною Радою почалася війна, й потужний панцирний потяг російського зразку, який мав на озброєнні кілька гармат і 24 кулемети, міг стати надійним форпостом України на Східному кордоні, пише історик Ярослав Тинченко.
Одночасно з «Вільною Україною» нашвидкуруч було створено інший бронепотяг за допомогою сполучених паротяга і залізничної платформи, укріпленої по бокам шпалами та мішками з піском; на неї встановлено гармату й кулемет «Максим». Так з’явився перший український імпровізований гарматний потяг, яким керував поручник 1-го Українського козацького полку імені Б. Хмельницького Семен Лощенко. Обидва потяги стали на захист залізничної лінії Бахмач-Доч.
На той час курінь Богданівського полку в боротьбі з більшовиками на лінії Полтава-Гребінка відступав у напрямку Ніжина. Оточення загрожувало з кожною годиною. Шлях до Києва московським частинам був майже вільним. Таке становище дуже турбувало Лощенка і він, після довгих зволікань, нарешті домігся розмови по телефону з колишнім своїм командиром Богданівського полку, тоді вже командуючим збройними силами полковником Капканом. Лощенко дістав запевнення, що на лінію Бахмач-Доч прибуде Перша військова імені гетьмана Богдана Хмельницького юнацька школа, сформована ще в липні 1917 року. Напередодні Нового Року ця школа прибула на станцію Бахмач-Київський. Начальником відтинку цього фронту був призначений сотник генерального штабу Дем’ян Косенко, підлеглим якого став Семен Лощенко разом зі своїм «бронепотягом». В той же час, з кінця грудня 1917 року, більшовицькі загони почали наступ на станцію Доч.
Керували наступом червоногвардійців колишній матрос Д.І.Артюхов та латишський стрілець Райнгольд Берзін, обидва були розстріляні під час «Великої чистки». Радянські війська переважали.
Запеклий бій відбувся 6 січня 1918 року –- напередодні Різдва. Тоді більшовикам навіть вдалося знешкодити бронепотяг «Вільна Україна».
Один з очевидців згадував: «Бронепотяг Довгополова, маневруючи на станції, вийшов на свій тор. Лощенко зі своїм «бронепотягом» вийшов за семафор станції. Саме тоді перед мостом бронепотяг Довгополова «бризнув» вогнем з гармат і 24 кулеметів «максимів» по москвинах… Юнаки Школи під командуванням Горошка йшли в наступ, хоч і в темноті. Місток поправлявся. Прибула в потягах піхота Довгополова. На снігу виднілися тіла загиблих москвинів. Довгополов наказав відвести до бази ранених і залишитися в Часниківці, доки не повернеться ремонтна платформа з локомотивою.
Повертаючись із Часниківки, Лощенко побачив титанічний бій бронепотягу Довгополова з москвинами. Ешелони Військової школи стояли біля блок-посту між станціями… На ранок бронепотяг Довгополова стояв перед семафором станції Доч, в бік Бондарівки… Бій ішов далі. Довгополов дав наказ Лощенкові наступати на Макошине, де стояли головні сили червоних.
Біля мосту через Десну Лощенко почав обстрілювати станцію Макошине. Місток мав лише один тор. Піхота юнаків пішла в атаку через Десну по льоду. Бронепотяг Довгополова опинився в якихось 600 метрів попереду. По наступаючих ворог бив з Макошина. Лощенко зі своїми юнаками йшов вперед. Нараз бронепотяг Довгополова почав відступати. Тендерна гармата була розбита, з її залоги нікого не залишилося, крім кусків тіл та мозку, передній вагон розірваний і куски броні Відходив він поволі на Бондарівку… На другому боці мосту з’явився теж бронепотяг ворога».
Це був бронепотяг «Радянська Росія». Виготовлений він був на Путилівському заводі і був скерований в Україну. Він брав участь у занятті Харкова, бився за станцію Лозову, першим увійшов у Павлоград, зайняв з бою станцію Синельникове. У складі 1-ї армії брав участь у боях за Олександрівськ, Полтаву. Пізніш разом з іншим радянським бронепотягом забезпечив заняття всіх підступів до столиці України.
«Артилерія Лощенка вліпила по ньому кілька снарядів, і він почав спішно відходити від напрямку на міст. Вогонь був перенесений на станцію Макошине, до залізниці підтяглася юнацька піхота, яку Лощенко забрав на свій «бронепотяг» відступаючи перед переважаючими силами ворога на Бондарівку. Там застали пошматований і знекровлений бронепотяг капітана Долгополова. Сам він був тяжко поранений в ноги, які звисали йому, коли він сидів в оглядовій вежі. Юнаки тут сіли до своїх ешелонів. Почали відходити на станцію Доч. Бронепотяг Довгополова сунувся повільно –- він уже був не здатний ні на що. Залога його була майже вся мертва, гармати знищені, біля одної лежав поручник з відірваною головою… Були значні втрати. Виносили забитих і ранених до санітарного вагону. Довгополов ледве дихав від втрати крові, і надвечір 6 січня, пошкоджений, не здатний до бою бронепотяг зі своїм санітарним вагоном дійшов до Києва».
Колишній юнак 1-ї української військової школи ім. Б. Хмельницького так описав цей бій: «…у нас почався наступ матроського відділів зі сторони Гомеля. 6 січня вони дійшли до станції Доч, де й зустріли їх 1 і 3 сотні та бронепотяги. Матроси добре не знали пішої війни, йшли під спиртом (п’яні –О.Я.), не лягаючи; їх багато забито і вони відійшли за річку. У нас знищено бронепотяг і перебито багато обслуги».
У районі Бахмача залишився один «панцирний потяг» Лощенка, що потім героїчно показав себе під Крутами. «Вільна Україна» втратила майже всю свою команду. Серед померлих відомі імена двох юнаків–добровольців, київських євреїв, які загинули під Макошине 6 січня 1918 р. Це гарматники Ісидор Троцький та Олександр Жук.
Після бою напівзруйнова «Вільна Україна» прибула до Київських головних залізничних майстерень. Робітники швидко полагодили частину панцерного потяга, але потому використали його у вуличних боях, під час повстання у Київі на початку лютого 1918 року. Колишню «ВУ» вдалося знешкодити лише у бою 4 лютого під час штурму залізничного вокзалу, б’ючи прямою наводкою з гармат.
Семен Лощенко виявив себе сміливим і розсудливим командиром, в тому числі і в бою під Крутами. В подальшому Макошине було звільнено союзницькими німецько-австрійськими військами разом з частинами Центральної Ради. У січні 1919 року було остаточно встановлено Радянську владу загонами Миколи Щорса. Наприкінці 1919-го року денікінці не змогли захопити Макошине. На початку 20-х років в околицях станції діяли повстанські загони отамана Петренка та Рака.
Олександр Ясенчук (м. Чернігів)
