Слухай онлайн
Історія

Чи був Пліснеськ городищем ранньозалізного віку?

Гортаючи сторінки наукової літератури про древній Пліснеськ можна натрапити на багато цікавих, а почасти й дискусійних речей. Одна з них стосується питання, чи був Пліснеськ городищем ранньозалізного віку? Тобто, чи було це відоме укріплене поселення слов’янського й давньоруського періодів будоване на місці більш древнього городища? Звідки взялася така думка і про що сьогодні говорить археологія, постараємося розібратись нижче…

Відвідуючи Пліснеськ у 1962 р., відомий радянський вчений Павло Раппопорт відразу звернув увагу на величезні розміри городища. Вчений, до слова, навіть висловив припущення, що мова може йти про найбільше городище Галицької землі! Однак, він не вважав це городище саме тим відомим Пліснеськом, яке згадувалося у «Слові о полку Ігоревім…» і писав, що навіть якщо допустити цей факт, то дві «скупі» звістки у літописі під 1188 та 1232 (1233) рр., аж ніяк не вказують на якусь його значну роль з-поміж городищ Галицько-Волинської Русі. А разом з тим, городище таки вражало як своїми габаритами так і наявністю багатьох фортифікацій, які витворювали надзвичайно складну систему захисту, а відповідно й виражали складну модель укріпленого центру. Все це не зовсім вписувалося у більш-менш «типові» уявлення про давньоруські городища…

Унікальні археологічні знахідки з Пліснеська

До того ж, у час відомої статті П. Раппопорта (К вопросу о Плеснеске // Советская археология. – 1965. – № 4. – С. 93‑94.) уже були відомі рухомі матеріали ранньозалізного віку (передусім кераміка висоцької культури) з розкопок центральної частини Пліснеська Іваном Старчуком ще у 1946–1948 рр. А тому, маючи як приклад повторне використання городищ ранньозалізного віку Дніпровського Лівобережжя у слов’яно-руський час, Павло Раппопорт припустив подібну ситуацію й для Пліснеська… А при тім вказував, що «дитинець» (під ним він розумів ділянку ур. «Оленин Парк») та «окільний град» (ур. «Замчисько») таки відносилися до давньоруського городища. Всі ж інші фортифікації у північному напрямку аж до ур. «Поруби» археолог датував скіфським часом.

***

Саме у такий спосіб в літературі з’явилася версія про те, що Пліснеськ у ранньозалізний вік (пам’ятка Підгірці І) являв собою велике укріплене поселення. І що важливо, у науковій літературі й сьогодні інколи дотримуються такої думки…

Однак, за останні чверть століття вивчення Пліснеська суттєво інтенсифікувалися й завдяки планомірним дослідженням практично усіх основних оборонних ліній, нині багато аспектів зазначеної інтерпретації пам’ятки виглядають більш ніж дискусійні. Підстав для цього є декілька.

По-перше, зауважимо, що жодна з досліджених фортифікацій високого плато Пліснеського археологічного комплексу не датується періодом ранньозалізного віку. Про це свідчать, передусім, матеріали з досліджень М. Филипчука у 1990, 1993, 2000, 2007–2014 рр. та А. Филипчука у 2015–2016 рр. Як виявилося, лінії захисту №№ 1–7 були споруджені й функціонували ще у слов’янський період (Х чи ІХ–Х ст.ст.); дві з них – захисні рубежі №№ 6 та 7 були відновлені й функіонували ще й у давньоруський перід (ХІІ–ХІІІ ст.).

По-друге, курганний могильник в ур. “Поруби” і справді, як вважав П. Раппопорт, був пізнішим за місцевий північний відтинок зовнішьої лінії захисту (за П. Раппопортом т.зв. “напільний” довгий вал). Правда, фортифікацію спорудили ще у слов’янський час (Х ст.). Про це свідчать матеріали з розкопок М. Филипчука 1990 р. численних відтинків зовнішньої лінії  захисту та дослідження А. Филипчука її ділянки в ур. «Поруби”» в 2015 р. Зрештою, курганний могильник не має відношення до слов’янського часу і датується ХІ–ХІІ ст.

По-третє, у насипі низки валів інколи й справді траплялася кераміка ранньозалізного віку, яку можна віднести насамперед до висоцької культури. Однак, потрапила сюди ця кераміка зовсім випадково, під час спорудження (насипання) фортифікацій. Адже конструкція більшості оборонних ліній ще слов’янського Пліснеська, передбачала наявність земляного відкосу, який примикав до дерев’яної-стіни частоколу. Землю для відкосу, звісно ж, брали з території, окресленої під майбутній рів. Тому, немає жодних сумнівів, що матеріали у насипі валів не мають прямого відношення до часу функціонування самих фортифікацій. Адже, у земляні насипи, окрім матеріалів, синхронних до часу спорудження валу, потрапляли й матеріали, які містилися у нашаруваннях пам’ятки попередніх епох.

По-четверте, матеріали ранньозалізного віку, представлені на Пліснеську добре, що й послугувало підставою до виділення окремої пам’ятки Підгірці І. Інша річ, що ці ж матеріали не введені ще повноцінно у науковий обіг, і лише фрагментарно опубліковані у друкованих виданнях. У переважній своїй більшості їхні рештки зберігаються у науковому архіві Інституту українознавства НАН України.

Археолог, який відкрив світові «Давній Пліснеськ»

Правда, доступні відомості про розкопки свідчать про те, що мова йде за звичайне поселення ранньозалізного віку. Ще Іван Старчук справедливо зауважував, що це було невеличке поселення, яке, на його думку, тягнулося з трипільського часу. І розвинулося воно у “багатолюдне укріплене поселення” саме за слов’яно-руського періоду. На схожих засадах стояли й В’ячеслав Канівець та Лариса Крушельницька. Вони, принаймні, ніде не вказували, що пам’ятка (яка нині відома під назвою Підгірці І), у давнину мала характер укріпленого поселення.

Зрештою, наявність на укріпленій пам’ятці матеріалів ранньозалізного віку, аж ніяк не говорить про приналежність останніх до фортифікацій. Адже городище – це укріплене поселення (!). Отож, для стверджування укрпіленості Пліснеська у ранньозалізний вік, потрібні були насамперед розкопки оборонних ліній, як це свого часу й декларував Павло Раппопорт. Їхні результати, як не дозволяють ствердити укріплений характер поселення ранньозалізного віку Підгірці І.

По-п’яте, наостанок вкажемо ще на одному цікавому аспекті: невідповідності суспільного розвитку населення висоцької культури рівню розвитку, який необхідний для спорудження городищ. Висоцька культура яка сформувалася у верхів’ях Дністра (басейн лівих його допливів), Західного Бугу, Стиру й Горині представлена в основному могильниками, а також відкритими селищами та скарбами. Інформація про такий тип пам’яток як городища для цієї культури, яка б була підтверджена достовірними матеріалами із досліджень (синхронність оборонних ліній внутрішній забудові) на сьогоднішній день відсутня.

***

В чому ж крилася основна причина, через яку П. Раппопорт ставив питання про унікальність Пліснеська й відносив численні його площадки з оборонними спорудами до ранньозалізного віку, полягала у непересічній складності, унікальній системі оборони цієї пам’ятки, зрештою, у нетипових для давньої Русі рисах моделі городища. Завдяки напрацюванням М. Филипчука, сьогодні ми вже розділяємо величезне городище слов’янського часу (ІХ–Х ст.) із полісною структурою від літописного давньоруського міста (ХІІ–ХІІІ ст.) бургівської моделі. Однак, у часи напрацювань П. Раппопорта, слов’яно-руський період сприймався нерозчленовано.

У Пліснеську археологи досліджують курганний могильник варязької дружини

Коцепція історичного розвитку й структури Пліснеська не зовсім вписувалася у історичний розвиток давньоруської імперії, а сам вчений шукав пояснення феномену Пліснеська у наявності городища ранньозалізного віку, на руїнах якого у давньоруський час постало літописне місто. Сьогодні ж, аналіз хронології оборонних ліній Пліснеського археологічного комплексу, співставлення їх з матеріалами укріпленої площадки високого плато пам’ятки, теоретико-методологічні аспекти вивчення укріплених поселень та рівень суспільного розвитку населення висоцької культури загалом, вказують, що поселення Пліснеськ ніколи не був городищем ранньозалізного віку.

Археологи Андрій Филипчук та Богдан Завітій, «Давній Пліснеськ»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...