За оцінкою Інституту демографії НАН України, через надсмертність втрати населення СРСР в 1932-1934 роках досягають 8,7 мільйони осіб, в Україні - 3,9 млн осіб
Втрати населення в Україні через надсмертність під час Голодомору в 1930-х роках становлять 3,9 млн осіб – про це зазначили учасники прес-конференції «Втрати населення України внаслідок Голодомору 1932-1933 років».
Заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України Олександр Гладун торкнувся питання постійної дискусії в Україні щодо різної кількості втрат внаслідок Голодомору. "За нашими розрахунками, втрати через надсмертність становлять 3,9 мільйонів людей. Дуже часто у виступах політиків, у засобах масової інформації можна почути цифри 7,10, а зараз вже говорять про 12 мільйонів втрат. Тому ми як науковці спробували з демографічної точки зору оцінити достовірність чи можливість таких великих втрат для України", - сказав Гладун.
Науковець радить дуже обережно ставитися до таких завищених даних, тому що вони в основному не мають демографічного обґрунтування.
Своєю чергою, головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України Наталія Левчук розповіла про методологію дослідження та інформаційну базу, завдяки яким було визначено, що втрати становлять 3,9 млн осіб.
Левчук сказала, що спочатку була проведена оцінка демографічних втрат внаслідок голоду для України в контексті колишнього Радянського Союзу. Потім проведена оцінка демографічних втрат окремо для міського і сільського населення України на національному рівні та обласному рівня (зокрема у 7 областях, які входили на той час до складу України), а також на районному рівні у 392 адміністративних районів станом на квітень 1933 року.
При цьому, вона пояснила, що мається на увазі, коли мова йде про втрати від Голодомору і як вони оцінюються. "Втрати від голоду – це не усі померлі за цей час, а їх надлишок. Тобто, це різниця між реальним числом померлих під час голоду та їх очікуваною кількістю, яка могла би бути за умов відсутності голоду. Це є прямі втрати. Різниця між числом реальних смертей та очікуваним числом, так би мовити, не кризових смертей. Непрямі втрати - це число ненароджених, ті, які могли би народитись за умов відсутності голоду, але не народилися, і які обчислюються як різниця між очікуваним числом народжень та числом тих, що реально народились", - сказала Левчук.
"На основі ретельного критичного аналізу демостатистичної архівної інформації ми провели так звану демографічну реконструкцію, тобто відтворення демографічної динаміки України, основних параметрів її демографічних показників між переписами 1926 і 1939 року і на цій основі оцінку втрат", - відзначила вона.
Левчук наголосила, що з демографічної точки зору голод в Україні відрізняється від інших регіонів СРСР. "За нашою оцінкою, через надсмертність втрати населення СРСР в 1932-1934 роках досягають 8,7 мільйони осіб", - сказала Левчук.
"В абсолютному відношенні, найбільші втрати - це Україна. За нашою оцінкою - це 3,9 мільйона. Але порівнювати абсолютні втрати між республіками є некоректним, оскільки вони мали різну чисельність населення. Україна на той час мала десь 30-31 мільйон в різні роки, а Російська Федерація 104-105 мільйони", - сказала вона.
За її словами, перше місце за рівнем відносних втрат займає Казахстан (22,4%), а на другому Україна (13,3%), далі Росія (3,2%), Білорусь (1,3%), а країни Закавказзя та Середньої Азії ще менше.
"Таким чином, втрати населення України в цілому становлять 3942,5 – це прямі втрати, і дефіцит народжень – це близько 600 тисяч", - додала вона.
Науковець підкреслила, що дослідження показало, що найбільше потерпіли селяни, але голод був також і в містах. Так, і з згаданих 3,9 млн втрат у містах втрати становлять близько 300 тис. За регіональним розподілом втрат, із тогочасних 7 областей, які входили до складу України найбільше потерпіли Київська та Харківська області. У кожній з них через надсмертність передчасно померло понад 1 мільйон осіб. Другу групу утворюють Вінницька, Дніпропетровська та Одеська області. Відносно найнижчі втрати - Чернігівська та Донецька області. На районному рівні, найбільше потерпіли райони центральної України так званої лісостепової смуги – у сучасному адміністративному поділі України – райони Черкаської, Полтавської та Київської областей. На Київщині – це Тетіївський, Володарський та Ставищенський райони. На Полтавщині – Глобинський, Решетилівський та Опішнянський райони. У цих районах втрати сільского населення становлять від 40 до 54%.
Також вона сказала, що Україну вирізняє від інших територій СРСР також високе зосередження смертей за відносно невеликий період часу. "Із загального обсягу обчислених нами втрат через надсмертність, тобто 3,9 млн, 3 млн припадає на період із січня по липень 1933 року. Тобто, за цей час впродовж перших 7 місяців 1933 року надлишкова смертність в Україні досягає 3 млн", - сказала Левчук.
