26 листопада 1876 р. в с. Велика Вільшаниця на Львівщині народився український військовий діяч, підполковник австро-угорської армії, генерал-чотар УГА, командир групи «Жовква», потім — групи «Північ» і І корпусу УГА. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
Про це повідомляє Укрінформ.
Закінчив кадетську школу у Львові, військову академію. Після її закінчення одержав призначення в Генеральний Штаб австрійської армії. Пройшов шлях від підполковника австро-угорської армії до генерала Галицької армії.
Після розвалу Австро-Угорської імперії він уже в рядах ЗУНР – з листопада 1918 року командував групою «Північ» українсько-польського фронту. Був підвищений у званні до генерала-чотаря Галицької армії. Від лютого 1919 року – начальник штабу Галицької Армії та державний секретар військових справ ЗУНР.
Після ліквідації УГА оселився у Відні. У міжвоєнні роки В. Курманович брав активну участь у громадсько-політичному житті української еміграції, діяльності військових організацій. Він тісно співпрацював з УВО і ОУН полковника Є. Коновальця, обирався членом Проводу Українських Націоналістів, заступником голови Української Національної Організації в Німеччині.
У роки Другої світової війни – один з організаторів української дивізії «Галичина». У 1945 році радянська спецслужба заарештувала В. Курмановича. Він помер 18 жовтня 1945 року у лікарні внутрішньої тюрми НКВС.
