11 січня 1848 р. на Львівщині народився Василь Нагірний - український галицький архітектор та громадський діяч кінця XIX — початку XX століть. Засновник товариств «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря», «Дністер», «Народна Гостиниця», «Товариство для розвою руської штуки».
Про це повідомляє Укрінформ.
Архітектурна спадщина В. Нагірного налічує кілька сотень об'єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіальні будинки, громадські та приватні будівлі.
Після чотирьох років сільської школи-дяківки взимку 1859 р., батько відвіз Нагірного до Стрия, де записав на другий курс першого класу народної школи.
Під час навчання у першому класі реальної школи — втратив батька і мусив сам заробляти собі на життя приватними лекціями.
Після закінчення трьох класів реальної школи, у 1866 р., Василь Нагірний поїхав до Львова з метою продовжити навчання в четвертому класі. Приїхавши до Львова, не маючи ні знайомих, ні достатньо грошей на прожиття він був прийнятий до новоствореної бурси при «Народнім Домі». Проте, провчившись один чи півтора місяця в бурсі, покидає її і, не маючи можливості записатись до четвертого класу реальної школи, вступає на дворічні педагогічні курси, де навчається один рік. З початком нового шкільного року Василь Нагірний вступив до четвертого і п'ятого класу реальної школи і утримуючись з приватних лекцій закінчив її у 1870 р.
У своїх спогадах Нагірний писав, що навчання у вищих класах реальної школи належать до найприкріших у його житті. Йому бракувало всього, що було необхідне не тільки для навчання але й для життя. Він не мав ані однієї книжки, ані що їсти. Не раз жив кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцерів. Під час тріскучої зими ходив у легкій, майже літній, одежині. Була крайня біда, однак охота до науки поборювала все лихо.
У 1870 році Василь Нагірний вступив як слухач до «Технічної академії», де став членом товариств «Академічний кружок» і «Дружний Лихвар», поставивши собі за мету злучити їх в один. Але його бажання не здійснилося, бо провчився в академії лише рік. Протягом того року йому вдалося дістати лекцію в приватній гімназії проф. Тшашковського, де викладав рахунки і руську мову. Заощадивши трохи грошей зі заробітків у цій гімназії, після закінчення першого року, у вересні 1871 р. поїхав до Цюриха, де вписався на підготовчий курс до політехніки, а у 1872 р. перейшов на відділ будівництва.
Після закінчення навчання в політехніці, у 1875 р., Василь Нагірний працював довший час у бюро свого професора Штадлєра в Цюриху при укладанні різних конкурсних проєктів, пізніше в будівельному уряді у Вінтертурі при будові кантональної техніки, у приватного архітектора Шефера в Арав, а останні чотири роки перебування у Швейцарії (до 22 серпня 1882 р.) — у будівельному уряді в Цюриху.
Одразу після приїзду до Львова восени 1882 р. Нагірний взявся до проєктування церков. Першу церкву, взірцем для якої послужив Софійський собор у Царгороді, побудували в Яричеві Малому. Пізніше з його бюро вийшли проєкти для будівництва церков у Перегинську, Луці, Ракові, Черневі, Вороблику, Острові біля Кристинополя, Олеську, Мостах Великих, Завалові та інші дрібні роботи, як проєкти іконостасів та парохіяльних будиночків. Можна тільки дивуватись неймовірній енергійності і працьовитості цієї людини, адже на 1898 р. припадає закладення вже 54-ї його церкви (в Яворові), до 1902 р. Василь Нагірний виготовив проєкти для сотні церков, 83 з яких муровані, а всього за його проєктами побудували понад 200 церков.
У 1883 році, разом з Євгеном Дудикевичем, Северином Держком, Левом Павенцьким, Корнилом Устияновичем, Іваном Костецьким заснував Товариство «Народна Торгівля». Будучи директором цього товариства, намагається усіляко підтримати і утвердити економічний статус українців. У 1886 р. вийшов з друку його «Порадник для крамниць», де Нагірний докладно описує, як відкрити власну крамницю, які кошти для цього потрібні, а також подає зразки необхідних документів. Відомий львівський міщанин Михайло Галібей в одній зі своїх публікацій навіть назвав Нагірного «батьком галицької кооперації».
У 1884—1900 р. за ініціативи й активної участі Василя Нагірного заснували товариства руських ремісників «Зоря», «Дністер», «Сокіл», «Народна Гостиниця». Був одним із співзасновників Української ремісничої бурси. 26 грудня 1898 року увійшов до її наглядової ради.
У 1885—1890 рр. Василь Нагірний обіймав посаду головного редактора газети «Батьківщина», де як фахівець вміщує кілька статей, що стосуються будівництва: «Як класти помости, аби охоронити їх від гриба», «Коли рубати будівельний матеріал?», «Дещо про будову церков», «Дім громадський».
У 1898 році разом з Іваном Трушем, Михайлом Грушевським та Юліаном Панькевичем засновує «Товариство для розвою руської штуки», на перших зборах якого Василя Нагірного одноголосно вибрано головою. Це товариство мало великий вплив на подальшу долю галицької архітектури та мистецтва в цілому.
1907 року з його ініціативи у Львові постало товариство українських робітників «Сила»; став першим його головою.
Член Української народної трудової партії. 16 березня 1897 року відбулося голосування під час виборів до австрійського Райхсрату (Державної Ради у Відні) з сільської курії в окрузі Львів — Городок — Яворів, в якому Василь Нагірний, «русин-народовець», якого підтримували соціалісти й польські людовці, набрав 272 голоси уповноважених виборців з 601. Його суперником був Теофіль Мерунович - кандидат центрального комітету й антисеміт, який набрав 315. На думку автора допису в польськомовному часописі «Dziennik Krakowski», це були перші вибори у Львові, які відбулися «під дашком» карабінів військовиків.
Василь Нагірний помер 25 лютого 1921 року та був похований на Личаківському цвинтарі у Львові
