7 серпня 1819 р. у містечку Вороніж на Чернігівщині (нині с. Вороніж Шосткинського району Сумської області) народився Пантелеймон Куліш - видатний український письменник, літературний критик, фольклорист, етнограф, історик, мовознавець та перекладач.
Про це повідомляє Укрінформ.
Батько його походив з козацької старшини, належав до дворянства, але втративши права на нього, займався сільським господарством.
Тому в Київському університеті юнак міг бути тільки вільним слухачем.У 1847 році Куліша заарештували як члена Кирило-Мефодіївського товариства відправили на кілька років заслання до Тули.
Після повернення Куліш розгортає активну громадську діяльність, багато пише, розпочинає ряд українських видань, для чого засновує власну друкарню.
Куліш став автором першої української фонетичної абетки, яку ще називали «кулішівка», або «система Куліша». І, хоча згодом до неї були внесені певні зміни, вона стала основою сучасного українського правопису. Літературно-художня та наукова творчість Пантелеймона Куліша дуже різноманітна: він був і поетом, і драматургом, письменником і фольклористом, етнографом і мовознавцем, критиком, редактором і видавцем. Куліш дав можливість українцям ознайомитись із шедеврами світової літератури, переклавши майже всі твори Шекспіра, Ґете, Гейне, Байрона, Шиллера та багатьох інших. Разом з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким здійснив перший повний український переклад Біблії. Кулішу належить авторство першого українського історичного роману «Чорна рада».
За словами Івана Франка, «Чорна рада» — «найліпша історична повість в нашій літературі». Історична основа роману — події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 року — боротьба за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького.
Однак тритомне дослідження «История воссоединения Руси» (1874-1877) з провідною ідеєю згубності народно-визвольних рухів розчарувало і обурило українську громадськість. Поступово розчарувався у «москвофільстві» (насамперед через Емський указ 1876-го, яким заборонялося друкування українською мовою) і сам Куліш, оселившись на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині, де пройшли останні роки його життя.
Його останні поетичні збірки пройняті монархізмом і православним консерватизмом. Проявляв цікавість до ісламської тематики, критикував українське козацтво, яке вважав деструктивним явищем в українській історії. Відтак його пізні праці є важливим, хоч і суперечливим внеском в українську культуру.
Помер 14 лютого 1897 р. в Мотронівці, де й похований
