8–9 липня 1659 року відбулась Конотопська битва – переможна битва української армії, на чолі з гетьманом Іваном Виговським, з московськими військами на переправі через річку Соснівку неподалік Конотопа (тепер Сумська обл.).
Про це повідомляє Укрінформ.
100-тисячна московська армія ще ранньої весни вдерлася на Лівобережну Україну. Ніжинський і Чернігівський полки не могли її стримати. В кінці березня московське військо почало облогу Конотопа. Усі штурми упродовж двох місяців вдавалося відбити 5-тисячному загону на чолі з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким. Тим часом Виговський зібрав військо і підготувався до вирішального бою. На підмогу гетьман залучив татарські загони й навіть поляків. Власне, активна зовнішня політика Івана Виговського, спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, і викликала занепокоєння московського уряду, який за допомогою своїх агентів заходився активно формувати антигетьманську опозицію.
В Лівобережній Україні армія князя Трубецького на своєму шляху все руйнувала і грабувала, психологічно «готуючи» українське військо до рішучого опору. Виговський розробив мудру тактику битви. Московське військо, по суті, саме вскочило в підготовлену пастку й опинилося в трясовині, де й втратило кінноту, артилерію і близько 30 тис. загиблими та п’ять тисяч полоненими.
Блискуча перемога українців під Конотопом відкривала перспективи зміцнення української незалежності. Та, на жаль, далі все пішло за іншим сценарієм. Московському царю вдалося зміцнити «п’яту колону» – старшинську опозицію. Промосковськи налаштовані й до того ж матеріально зацікавлені в цьому деякі полковники виступили проти гетьмана, і в жовтні 1659 року, через чотири місяці після блискучої перемоги, Виговський змушений був зректися булави (Московії потрібен був такий гетьман, котрого, за влучним висловлюванням того ж таки Виговського, можна було «взяв за хохол, за собой водить»).
Так, Конотопська битва стала лише виграною битвою – не більше, а війну, як і своє незалежне майбутнє, українці програли. У радянській історіографії про Конотопську битву воліли мовчати (вона була ледве не забороненою темою), адже ця подія, що відбулася через п’ять років після Переяславської ради, зовсім не вписувалася в міф про «споконвічне прагнення українського народу до возз’єднання з російськими браттями».
