21 вересня 1944 року у канадському місті Вінніпег помер Олександр Кошиць - український диригент, композитор та етнограф, який написав оркестрове аранжування пісні «Ще не вмерла Україна».
Про це інформує People Magazine.
Народився 12 вересня 1875 р. в с. Ромашки Канівського повіту на Київщині.
У 1884 вступив до Єпархіальної Бурси в Богуславі, у 1890 перейшов до Київської духовної академії, де одержав Диплом академії і вчений ступінь кандидата богослів'я в 1901. Працював учителем у 1902 на Кавказі у Духовній жіночій гімназії в Ставрополі, а потім — викладачем історії в Учительськім інституті.
У 1903-1905 збирав і записував козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень».
У 1904 році після повернення до Києва, Кошиць деякий час викладав в Учительській семінарії та Другій жіночій духовній школі. Тут він продовжив навчання у класі композиції в музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на запрошення якого одночасно викладав курс хорового співу. Далі відбулось стрімке становлення Кошиця як диригента та композитора.
З 1911 дирекція Імператорського музичного училища запропонувала йому вести клас хорового співу в училищі, а пізніше — в консерваторії. У 1912 Микола Садовський запросив Олександра Кошиця на посаду диригента свого театру, де він ставить опери Миколи Лисенка, Дениса Січинського, П'єтро Масканьї та ін., пише музику до п'єс «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького, «Казка старого млина» Спиридона Черкасенка.
У 1916—1917 — хормейстер та диригент Київської опери.
У 1917 Українська Центральна Рада покликала його до Музичної Театральної Комісії, яка була зародком пізнішого Міністерства Мистецтв України. За часів Директорії УНР, спільно з Кирилом Стеценком, став співорганізатором Української Республіканської Капели, з якою, за дорученням Симона Петлюри, відбув концертову подорож Західною Європою й Америкою. Цей колектив, на той момент найкращий в Україні, засобами мистецтва інформував світ про боротьбу українського народу за незалежність. Після падіння УНР Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України.
Українська республіканська капела Олександра Кошиця успішно гастролювала європейськими столицями: їй з 1919 аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія.
У 1922 зі своїм хором виїхав у турне до Америки, де користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор завоював і грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваї, Бразилії; визначною подією був виступ хору Кошиця в Нью-Йорку в 1922 році, де вперше був виконаний «Щедрик» М. Леонтовича, який став популярним у всьому світі; з великим успіхом він концертував між роками (1923–1924) в Канаді, Кубі, Мексиці, Флориді, Каліфорнії. Існує припущення, що у 1929 році Джордж Гершвін почув у виконанні хору Кошиця колискову «Ой ходить сон коло вікон…» (Кошиць здійснив хорову обробку фортепіанної мініатюри Василя Барвінського), і мелодія цієї пісні лягла в основу арії Summertime з опери «Поргі та Бесс»; ця арія згодом стала одним з найпопулярніших джазових стандартів.
Легенарний композитор на початку 1920-х лише силою свого таланту переконав мешканців трьох континентів в існуванні української нації «Вам заперечують існування вашої нації, але ваші співаки доводять світові, що ця нація мaє незрівнянно могутню і музикальну душу». Ці слова професора Сорбонни адресовані нашому землякові, хоровому диригентові та композиторові Олександрові Кошицю – особистості, яка, на думку істориків, зробила на початку 1920-х для України чи не більше, як увесь дипломатичний корпус. За кордоном Кошиця ставили у ряд найвидатніших диригентів століття.
У 1926 оселився в Нью-Йорку, працював у США та Канаді над вихованням нових диригентів: провадив музичні курси для диригентів тощо. Писав церковні твори (5 літургій, окремі співи), переобробляв народні пісні.
Помер 21 вересня 1944 у м. Вінніпеґу. Похований у мавзолеї місцевого цвинтаря «Ґлен-Іден».
В УРСР його ім’я замовчували. Сьогодні дехто схильний вважати Кошиця фігурою за масштабом та неповторністю таланту рівною Тарасові Шевченкові.
