18 жовтня 1941 р. у с. Непокрите на Харківщині енкаведистами був закатований Володимир Свідзинський - український поет доби «Розстріляного відродження» і перекладач.
Про це у фейсбуці інформує спільнота Календар українця.
Народився 26 вересня (8 жовтня) 1885 у с. Маянів на Вінниччині.
У 1899 закінчив Тиврівське духовне училище. Навчався у Подільській духовній семінарії (Кам'янець-Подільський). Звільнений 25 серпня 1904 року з 4-го класу на прохання батька, переміщеного на той час до Лянцкоруня.
1906 року (як зазначає в анкетах Свідзінський, за іншими документами — 1907) вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут.
1912 - в журналі «Українська хата» (№1) надруковано перший вірш Свідзинського — «Давно, давно тебе я жду…».
26 січня 1913 - закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.
По закінченні навчання поїхав до батьків на Поділля, там долучився до проваджуваного земською управою вивчення народних промислів, здійснив експедиційне обстеження ткацтва та килимарства; нарис "Ткацкий промысел" увійшов до збірки "Кустарные промыслы Подольской губернии" (1916). 1922 в Кам’янецькій філії Державного видавництва вийшла друком його перша збірка "Ліричні поезії". Восени 1925 Свідзинський переїхав до тодішньої столиці УСРР Харкова, де працював коректором, літературним редактором, перекладачем (місячник "Червоний шлях", газета "Червона армія", Техвидав, Вільна академія пролетарської літератури, "Літературний журнал").
У 1927 р. власним коштом видав другу збірку – "Вересень", сприйняту критикою неприхильно. Йому закидали "ідеалістичність і пасивність, суб’єктивізм і почуття самотності", врешті – "безперспективне буржуазне світорозуміння".
У 1930-ті роки, особливо після розгрому київських неокласиків, Свідзинський здійснював творчий синтез модерної поетики з глибинною міфопоетичною, фольклорною традицією. Попри все у 1930-ті роки як поет він працював інтенсивно і сформував дві великі підсумкові рукописні збірки: "Медобір", а також ще одну, без назви. Сучасникам поета його творча спадщина значною мірою залишилася невідомою, хоч серед його шанувальників були П. Тичина і Ю. Яновський, М. Йогансен і А. Копштейн, а також ще зовсім молоді на той час І. Муратов, О. Веретенченко, В. Боровий та ін. 1940 вийшла третя й остання прижиттєва книжка Свідзинського "Поезії". Переклав твори Гесіода, Арістофана, Публія Овідія Назона, "Слово о полку Ігоревім", фрагменти вірменського епосу "Давид Сасунський", а також поетичні та прозові твори з російської, білоруської, грузинської, польської, німецької мов (О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Некрасов, Янка Купала, А. Церетелі, А. Міцкевич та ін.).
Життя Володимира Свідзинського обірвалося трагічно в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВД заарештував тих харків'ян, які ще не евакуювалися, зокрема представників української інтелігенції. Свідзинський знав, що приречений на арешт, тому переховувався у друзів. Але 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Разом із іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Довгий час вважалося, що коли виникла загроза оточення німецькими загонами, арештантів в селі Непокрите загнали в покинуту господарську будівлю, яку облили бензином і підпалили. Кільком іншим особам, серед яких був співак Микиша М. В., вдалося врятуватися. Насправді ж слідча справа поета вказує на інше місце злочину: село Бутирки Уразовського району Курської області.
Тоді у полум'ї згоріли й рукописи його ненадрукованих творів. Винятком став великий рукопис збірки недрукованих поезій «Медобір», яку поетові О. Веретенченкові вдалося вивезти за кордон.
