23 жовтня 1956 року в Угорщині спалахнуло повстання проти комуністичного режиму. Учасники масових демонстрацій, котрі почались із виступів студентів у Будапешті, вимагали проведення в країні демократичних перетворень, виводу радянських військ, зміщення сталіністів з державних постів. До 11 листопада повстання було придушене радянськими військами
Після XX з'їзду КПРС 1956 року, на якому Микита Хрущов виступив із доповіддю «Про подолання культу особи і його наслідків» Йосифа Сталіна, східноєвропейські держави все більш відкрито проявляли незгоду з комуністичними порядками і обмеженнями прав особистості. З червня у Будапешті систематично проходили студентські мітинги, на яких все частіше звучали вимоги виведення з Угорщини радянських військ, проведенння вільних виборів, відміни цензури, звільнення політв'язнів, введення багатопартійної системи, зміщення сталіністів із державних посад.
23 жовтня 1956 року, під час чергової студентської акції, до котрої приєднались озброєні робітники, було розбито і повалено пам'ятник Сталіну, здійснено ряд спроб по захопленню приміщення республіканської радіостанції. Для припинення безпорядків угорський лідер Ерно Геро звернувся по допомогу до СРСР, але це привело до збільшення активності протестуючих і поширення демонстрацій і страйків на провінційні міста Угорщини. Для припинення актів насилля поліція і радянські війська, введені в Будапешт, застосували зброю.
24 жовтня прем'єр-міністром був призначений Імре Надь, якого рік перед тим було знято з посади глави уряду і виключено з Комуністичної партії за розпочату ним ліберальну програму реформ. Через чотири дні він сформував новий уряд, звернувся до СРСР з вимогою вивести з Будапешту війська, а до повстаннців – із закликом припинити насилля. Однак акції протесту і страйки робітників тривали, а повсталі сформували 15-тисячний загін озброєної гвардії.
З 26 жовтня Радянський Союз почав вводити до Угорщини додаткові війська і Будапешт був знову взятий під контроль Радянською Армією. У відповідь 1 листопада Надь оголосив, що Угорщина виходить із Варшавського договору, і звернувся до ООН з проханням визнати Угорщину нейтральною державою.
Після цього кроку під тиском радянської присутності Надя було усунуто з поста, сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд Угорщини на чолі з одним із раніше репресованих лідерів – Яношем Кадаром, котрий 3 листопада офіційно звернувся до СРСР з проханням про надання військової допомоги – в Угорщину було додатково введено більше 30 тисяч військ і понад 1100 танків, які діяли під керівництвом командувача об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору маршал Іван Конєв. Протягом 4 листопада в Будапешті радянськими військами були захоплені основні стратегічні об'єкти, в гарнізонах заблоковані угорські частини і Імре Надь та члени його уряду були змушені шукати притулок в посольстві Югославії.
Збройний опір тривав до 10 листопада 1956 року і в ході його придушення загинуло 2652 угорця, близько 20 тисяч було поранено і понад 200 тисяч були змушені рятуватись втечею до Австрії. Втрати радянської армії за офіційними даними склали 669 убитих, 51 зниклих без вісті і 1540 поранених. 21 листопада Імре Надь і 12 членів його уряду були в заарештовані і вивезені в Румунію, звідки їх повернули в Угорщину в кінці грудня, коли завершились арешти лідерів повстання. Рішенням суду Імре Надя і колишнього міністра оборони Паля Малетера «за державну зраду» було засуджено до страти і повішено 16 червня 1958 року в Будапешті. Всього за рішеннями суду було страчено близько 350 чоловік і ще близько 13 тисяч було засуджено до різних термінів ув'язнення.
Після падіння комуністичного режиму в Угорщині Імре Надя було повністю реабілітовано і урочисто перепоховано в липні 1989 року.
