На вимогу Йосифа Сталіна 8 травня 1945 року в берлінському передмісті Карлсхорст представники німецького військового командування підписали другий «Акт про беззастережну капітуляцію», яку прийняли радянський маршал Георгій Жуков та британський маршал Артур Теддер і засвідчили своїми підписами американський генерал Карл Спаатц і французький генерал Жан Марі де Латр де Тассіньї. По своїй суті він підтвердив аналогічний документ, підписаний днем раніше у Реймсі повноважними представниками Великобританії, США, Франції та СРСР
Через два дні після капітуляції 2 травня 1945 року берлінського гарнізону німецькі частини склали зброю в Голландії, Данії, Шлезвіг-Гольштейні і Північно-Західній Німеччині, а 5 травня - в Баварії і Західній Австрії. Цього ж дня за наказом нового глави німецького уряду грос-адмірала Карла Деніца у штаб-квартиру Верховного главнокомандуюючого експедиційними силами союзників в Європі Дуайта Ейзенхауера, що розташовувалася в Реймсі (Франція), прибув грос-адмірал Ганс-Георг фон Фрідебург з пропозицією про капітуляцію усіх німецьких частин лише на Західному фронті.
Отримавши відмову і вимогу безумновної капітуляції, Деніц направив до Реймса генерал-полковника Альфреда Йодля, який 6 травня провів безуспішні переговори і, отимавши дозвіл від Деніца, наступного дня дав згоду на беззастережну капітуляцію. Вона була підписана 7 травня 1945 року о 2:30 ночі і набувала чинності 8 травня о 23:01. З радянського боку її підписав представник Ставки Верховного Головнокомандування при командуванні союзників генерал-майор Іван Суслопаров, який, не маючи жодних інструкцій з Кремля, зробив це із письмовим застереженням, що цей акт не повинен виключати можливість підписання аналогічного документу на вимогу однієї з країн-союзниць.
Отримавши звістку про події у Реймсі, Йосиф Сталін відмовився визнати чинним документ, підписаний у Реймсі, і зажадав його повторного підписання у взятому Червоною армією Берліні. 8 травня 1945 року о 22:43 за центральноєвропейським часом (о 00:43 9 травня за московським) у передмісті німецької столиці Карлсхорсті в будівлі колишньої їдальні військово-інженерного училища був підписаний ще один «Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини».
З німецького боку його підписали начальник Верховного головнокомандування вермахту генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, генерал-полковник люфтваффе Ганс-Юрген Штумпф і грос-адмірал крігсмаріне Ганс-Георг фон Фрідебург, з боку союзників безастережну капітуляцію прийняли маршал Георгій Жуков і заступник головнокомандувача союзними експедиційними силами маршал Артур Теддер; в якості свідків свої підписи поставили американський генерал Карл Спаатц і французький генерал Жан Марі де Латр де Тассіньї.
Текст другого «Акту про беззастережну капітуляцію» в основному дослівно повторював текст документу від 7 травня і підтвердив час припинення вогню – 8 травня в 23:01 за центральноєвропейським часом (9 травня в 1:01 за московським часом). Ця обставина позбавила акт 8 травня будь-якого практичного значення, оскільки всі накази, віддання яких він вимагав, вже були віддані німецьким командуванням ще 7 травня і якби не цей факт, то віддати їх і довести до місць виконання довелось би за 17 хвилин, що фізично було неможливо.
Прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав з Німеччиною мирний договір і формально залишився в стані війни до 25 січня 1955 року, коли відповідний указ про припинення війни був прийнятий Президією Верховної Ради СРСР.
