Українського дисидента Михайла Гориня засудили до 10 років позбавлення волі в таборах 25 червня 1982-го. Тоді ж до вироку додали ще 5 років заслання.
Судили за статтями 62 і 179 Кримінального Кодексу УРСР – антирадянська агітація, пропаганда та відмова дати показання у справі дисидента Олега Кандиби, пише Gazeta.ua.
Антирадянську агітацію побачили у його брошурі "Соціальні дослідження механізму русифікації в Україні". Після арешту Михайло одразу оголосив голодування. На 10-й день у нього стався серцевий напад.
12 листопада 1982-го прибуває до табору ВС-389 до села Кучине, Пермська область, Росія. Камери комплектували психологічно несумісними людьми – до інтелігенції саджали кримінальних злочинців. Штучно провокували конфлікти. Українські громадські діячі-співкамерники приймають його до Української Гельсінської групи. Тоді ж Михайло пише психологічні нариси про співкамерників - Василя Стуса, Олексу Тихого, Валерія Марченка, Юрія Литвина. Згодом їх усіх закатують.
"Через хвороби – інфаркт, запалення нирок, гіпертонію та аритмію – Михася етапували до Львова, - пригадує дружина Ольга Горинь. - 28 червня 1987-го у нього стався другий інфаркт. Розповідав, що прокинувся вночі й камера здалася йому червоною. Від смерті врятував табірний лікар. Сидів із Михайлом цілу ніч. І потім навідувався. Тюремні керівники вимагали, щоб чоловік подав заяву про помилування. Звертались і до мене, і до його матері. Відмовилися. Михайло вимагав реабілітації. Його повернули до Кучинського табору".
Помилуваний 2 липня 1987-го у зв'язку з Горбачовською "перебудовою". Реабілітований 1990-го.
Українська Гельсінська група - об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні 9 листопада 1976-го. Підставою для утворення УГГ стали постанови про права людини Заключного акту Наради у справах безпеки й співпраці в Європі у Гельсінкі, Фінляндія 1975-го.
Михайло Горинь (1930–2013). Політв'язень, був народним депутатом України. Народився 17 червня 1930-го у селі Кнісело Жидачівського району на Львівщині. Батько очолював місцевий відділ Організації українських націоналістів, пізніше – підпільник. Мати – домогосподарка. Закінчив Львівський університет. Працював учителем логіки, психології, української мови та літератури. Очолював школи в Дрогобицькому районі Львівщини. Завідував районним методичним кабінетом. Співпрацював із підпіллям ОУН: виготовляв і поширював листівки. 26 серпня 1965-го заарештований за "антирадянську агітацію та пропаганду". Дали 6 років таборів суворого режиму. За пропаганду і розповсюдження "самвидаву" серед в'язнів 18 липня 1967-го засудили до 3-х років ув'язнення у Володимирській тюрмі. На волю вийшов 26 серпня 1971-го. Брав участь у підготовці основних документів Української Гельсінської групи. 3 грудня 1981-го арештований удруге. Засуджений до 10 років позбавлення волі в таборах особливого режиму і 5-ти років заслання. Покарання відбував у таборі в селі Кучине Чусовського району Пермської області Росії. Звільнений 2 липня 1987-г. Із 1989-го працював у Києві, в оргкомітеті "Народного руху України за перебудову". Очолював його секретаріат, політичну раду і був співголовою НРУ. Ініціатор ідеї "живого ланцюга Соборності" зі Львова до Києва 22 січня 1990-го. Був депутатом Верховної Ради першого скликання. Помер від інфаркту 13 січня 2013-го. Похований у Львові
