1938, 21 вересня у с. Більшівці на Івано-Франківщині народилася Наталія Лотоцька – актриса театру та кіно, лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка.
Народилася у родині лікаря та виховательки. Батько вищу освіту здобував у Віденському університеті. Згодом радянська влада його репресувала як одного із відомих представників галицької інтелігенції.
Дитинство і молодість Наталі минули у Львові. Після закінчення школи, із 1959 року навчалася на факультеті романо-германської філології Львівського національного університету ім. Франка. Навчаючись на 5 курсі, вступила до акторської студії при Львівському драматичному театрі ім. Заньковецької, які закінчила у 1961 році. Акторську кар’єру розпочинала з різних ролей другого плану у виставах театру.
У 1963 році Наталя Лотоцька отримала запрошення зіграти головну роль у спектаклі ʺВ степах Україниʺ в Київському драматичному театрі імені Івана Франка і переїхала до Києва. У часи, коли для актриси не було цікавих ролей, Наталя Лотоцька розпочала викладати сценічну мову в Київському національному університеті культури і мистецтв. Її педагогічна праця тривала понад 30 років.
У 1965 році Наталя Лотоцька вийшла заміж за кінорежисера-документаліста Леоніда Автономова. Їхній шлюб тривав 9 років. У 1967 році народився син – Денис.
У 1969 році актриса стає ведучою щотижневої музично-гумористичної радіопередачі ʺВід суботи до суботиʺ у Національній телерадіокомпанії України. Ця співпраця тривала більше 30-ти років.
У 1989 році Наталія Лотоцька отримала роль Голди у спектаклі ʺТев’є-Тевельʺ Національного академічного драматичного театру імені Франка. ʺЦя роль вистраждана і досі є основною в моїй театральній долі. Можна сказати, що після неї в мене відкрилося друге дихання. Я із задоволенням грала в спектаклі ʺБрат Чичиковʺ, цікаву роль маю в ʺПігмаліоніʺ, – розповідала актриса у 2006 році.
Із театральним партнером Богданом Ступкою та виставою ʺТев’є-Тевельʺ Наталя Лотоцька об’їздила з гастролями Ізраїль, Америку, Німеччину, Польщу, Чехію, Словаччину, Болгарію, а також різні міста колишнього СРСР.
Наталя Лотоцька мала велику сценічну харизму, дар виразного драматичного слова, пластичну культуру.
Знялася у фільмах ʺЧому посміхалися зоріʺ (1966, реж. І. Шмарук), ʺБуйнаʺ (1990, т/ф, 2 cерії, реж. В. Василенко), ʺМина Мазайлоʺ (1991, реж. С. Проскурня), ʺЦарівнаʺ (1994, 20 серій, реж. С. Туряниця).
У 1993 році Наталя Лотоцька стала лауреатом Шевченківської премії.
Померла 21 грудня 2007 року в Києві, похована на Байковому цвинтарі. У 2013 році в рідному селі Більшівці на Івано-Франківщині земляки встановили меморіальну дошку Наталі Лотоцькій.
