Слухай онлайн
Історія

День в історії - народилася дисидентка Валентина Драбата

17 травня 1908 року у селі Северинівка на Вінниччині народилася Валентина Драбата, педагогиня, дисидентка, активістка правозахисного руху.

Навчалася у Могилів-Подільському педагогічному технікумі, працювала вчителькою у Вінницькій області. 1931-го виїхала до Казахстану під час самомобілізації вчителів. У Ташкенті вона залишилася у родичів. Влаштувалася працювати лаборантом хімічної лабораторії Середньоазійського державного інституту кольорових металів. 1939-го  закінчила фізико-математичний факультет цього інституту. Працювала в наукових закладах Ташкенту. 1952-го переїхала до Києва і влаштувалася  на кафедрі фізики в Українській сільськогосподарській академії. Написала українською підручник з фізики. 1963-го вийшла на пенсію.  

Протягом 1960-70-х передруковувала і поширювала самвидавну літературу. Писала листи до ЦК КПРС та в інші державні парторгани про незадовільний стан української мови, культури, шкільництва в Україні. Брала  участь у різноманітних заходах щодо захисту мови, культури, духовності українського народу. За що була на «обліку» в КГБ.

18 січня 1965-го Валентина Драбата у листі до редакції газети «Літературна Україна» написала:

«11 січня випроводжали в останню путь нашого видатного і улюбленого поета-лірика В. Сосюру. Я теж була на кладовищі і слухала прощальні промови над його труною. А потім взяла до рук траурний номер «Літературної України» та й очам своїм не повірила. Як там спотворено промову Малишка! Її так обскубано, так обкромсано, що навряд чи залишено хоч третину… З тексту викинуто майже всі словесні новотвори Малишка, навіть пристрасне Сосюрине «Любіть Україну», за яке у свій час він гірко поплатився. Що, і тепер у цьому хочуть відшукати націоналізм? Чому ж ніхто не закидає в націоналізмі, скажімо, Михалкову, який пише:

Мы тогда лишь вольно дышим,

когда речь родную слышим,

речь на русском языке.

Чому ми так боїмося відстоювати право на рідну нам мову? Чому й зараз ми нею так нехтуємо?! Кому і для чого потрібне це зубожіння духу народного?»1967-го відбувалося вшанування пам’яті Тараса Шевченка, організоване українською інтелігенцією.«Розпочався імпровізований літературний вечір. – згадував один із організаторів акції лікар М.Плахотнюк. – Один за одним виходять студенти і, не називаючи себе, читають вірші Т. Шевченка, Василя Симоненка, Володимира Сосюри. На східцях постаменту – студент театрального інституту  Володимир  Коляда. Він  талановито  прочитав кілька поезій класиків української літератури. Завершує поезією  В. Сосюри  “Юнакові”.  У цю мить міліція почала  хапати  людей, зненацька, і запихати у міліцейську машину….Досить хутко колона вишикувалась і рушила. У перших лавах колони йшли Оксана Мешко, Тетяна Цимбал, Валентина Драбата, Олександр  Сергієнко…  На  Банковій, тодішній Орджонікідзе, назустріч нам вийшли поливальні машини, спрямовуючи на колону потужні струмені води, але колона не злякалася і не розсіялася…».

Аналізуючи праці Леніна відкрито писала про те, що більшовики здійснювали економічний грабунок України. Її статті публікувалися в «Українському віснику» – самвидавному журналі дисидентів.

Радіостанція «Голос Америки» використовувала матеріали Валентини Драбати у передачах про Україну. У 1970-х, після масових арештів української інтелігенції, вона відвідувала сім’ї репресованих, допомагала їм грошима. Приятелювала з Оксаною Мешко, листувалася з нею під час перебування тієї на засланні.

1983-го трагічно загинула. Її тіло знайшли біля будинку. За офіційною версією – начебто випала з балкона. Хоча друзі вважають, що до загибелі Валентини Драбати долучилися агенти КГБ. Похована на Байковому кладовищі у Києві.

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...