Слухай онлайн
Культура  |  Історія

День в історії - народилася художниця Алла Горська

18 вересня 1929 року в Ялті народилася відома художниця і правозахисниця Алла Горська.

Алла Горська була дочкою відомого радянського кінодіяча Олександра Горського, який в різні часи очолював Ленфільм, Ялтинську, Київську й Одеську кіностудії, театр-студію кіноактора на кіностудії імені Олександра Довженка. Під час Другої світової війни лишилася з мамою в Ленінграді, пережила дві блокадні зими. Старший брат Арсен загинув в ополченні.

У 1943 році родина Горських перебралася до Києва. Алла закінчила із золотою медаллю Київську художню середню школу імені Шевченка та Київський художній інститут, працювала в галузі станкового та монументального живопису. У 1952 році одружилася з однокурсником Віктором Зарецьким.

У 1961-1965 роках разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими «шістдесятниками» стала однією з організаторок і активною членкинею Клубу творчої молоді «Сучасник», який став центром українського національного життя у Києві. Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят, організацією виставок.  Світ українського мистецтва допомагав відкрити і зрозуміти Іван Макарович Гончар.

Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком у 1962-му відкрила місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, про що вони заявили в Київську міськраду. Моторошну знахідку в Биківні допомогли відкрити діти, які грали у футбол… вимитим із землі людським черепом із діркою в потилиці.

У 1964 році разом із Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Напередодні відкриття за вказівкою партійного керівництва вітраж був знищений адміністрацією університету. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

Знищений вітраж "Шевченко. Мати"

Алла Горська гостро відгукнулася на серію арештів української інтелігенції в 1965 році, надіславши протест на ім’я прокурора. Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів, листувалася з ними, їздила на судові процеси, організовувала збори коштів на допомогу сім'ям засуджених, організовувала зустрічі з тими, хто повертався з таборів. У квітні 1968 року поставила свій підпис під відомим листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР з приводу незаконних арештів і закритих судів над дисидентами.

 Горську неодноразово викликали в КГБ на допити та на «профілактичні розмови» з попередженнями й погрозами. У 1970 році її викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого Валентина Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

З Іваном Світличним та Борисом Нечердою

28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до Василькова, де жив її свекор Іван Зарецький, забрати родинну реліквію – швейну машинку «Зінгер». 2 грудня її тіло знайшли в льосі хати із розтрощеною молотком головою. За день до цього у Фастові на залізничній колії виявили тіло Івана Зарецького з відрізаною головою. Слідство зупинилося на версії, що Горську вбив свекор «на ґрунті глибокої особистої неприязні» і закрило справу «у зв’язку зі смертю підозрюваного».

Похована у Києві на Берковецькому кладовищі.

Цікаві факти про Аллу Горську

1. Алла виросла в російськомовній родині. У школі була звільнена від уроків української мови. Спілкуватися українською почала свідомо уже в дорослому віці. Вчителькою Горській та іншим патріотам стала Надійка Світлична, яка давала уроки, готувала диктанти, виправляла вимову. Втім, із батьком до кінця життя Алла спілкувалася російською.

2. Перші картини Горської були присвячені шахтарській праці. Її роботи одразу потрапили на всесоюзні виставки, її чекала блискуча кар’єра «радянського художника». Але Аллу захопила українська стихія.

3. Клуб творчої молоді виник завдяки випадку - формальним приводом став приїзд Канадської делегацiї, члени якої виявили бажання вiдвiдати молодiжний клуб. Клуб було створено за пiвгодини – під егідою комсомолу. Засідання проходили в кімнаті №13 в Жовтневому палаці. Пізніше члени клубу дізналися, що в підвалах Жовтневого була катівня НКВД і тут відбувалися масові розстріли. 

4. 22 травня 1963 року Горська стала одним із ініціаторів покладання квітів до пам'ятника Великому Кобзарю у парку Тараса Шевченка у Києві, яке з часом стало традиційним. Цей захід державно-партійна структура сприйняла як «зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів» і пізніше «брала на олівець» кожного, хто 22 травня клав квіти чи читав поезію Шевченка.

5. Алла Горська з колегами брала участь в оформленні приміщень у Донецьку, Маріуполі, Краснодоні (тепер - Сорокине). Це давало певний захист, оскільки роботи  вважались важливими та мали ідеологічний ухил – зокрема, панно у меморіальному комплексі «Молода гвардія». Деякі з цих робіт у 2012 році були внесені в реєстр пам’яток архітектури і мистецтва національного значення. Утім багато ескізів Алли Горської так і лишилися ескізами.

6. У 1968 році, коли Аллу Горську вдруге виключили зі Спілки художників України за підпис під «листом-протестом 139», поповзли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Аллу.

7. За Горською стежили, їй погрожували, її квартира на Терещенківській, де часто збиралися дисиденти, була під пильним наглядом. Алла навіть знала в обличчя та на ім’я декого зі своїх «наглядачів». Одного разу навіть написала вірш: "На воротах сидить ґава, на щаблях сидіти жорстко. А Арнольдові цікаво, де блукає пані Горська".  Пізніше в листах до Опанаса Заливахи вона завжди ставила як епіграф «На шаблях сидіти жорстко».

8. Перед загибеллю Алла зустрічалася з якимось незнайомцем, з яким вони розмовляли в парку Шевченка. Обставини її загибелі ніхто не досліджував, хоча у справі було багато невідповідностей: Іван Зарецький був літньою людиною і ходив з паличкою, а Горську було вбито «професійно, одним ударом». Самого Зарецького знайшли у Фастові на залізничній колії з відрізаною потягом головою, хоча, якби він сам ліг на колію перед потягом, його мало знести від удару. До того ж, як показало слідство, тіло лежало на колії горілиць, що не притаманно самогубцям.

9. Аллу Горську мали поховати 4 грудня на Байковому кладовищі. Але слідство довго не давало дозволу на поховання, через що церемонія прощання відбулася лише 7 грудня. Поховали Горську на щойно відкритому Берковецькому кладовищі.

10. Василь Стус присвятив Аллі Горській свій вірш «Ярій, душе, ярій, а не ридай».

Підготувала Наталка Позняк-Хоменко, УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ