25 квітня 1911 року у Лубах на Полтавщині народилася майстриня художньої вишивки Віра Роїк.
Походила з інтелігентної української родини, де добре знали своє козацьке коріння і зберігали національні традиції. Змалку Віра захоплювалася малюванням, грою на фортепіано і хореографією, та з роками все більше місця в її житті стало займати вишивання. Перший рушник вишила для свого хрещеного – письменника Володимира Короленка.
Закінчила Полтавську Маріїнську гімназію, займалася в балетній студії. Після гімназії працювала в Лубенській артілі вишивальниць. Там же дівчина почала творчо переосмислювати народні візерунки, компонувати з традиційних елементів авторські роботи. У 1936 році отримала відзнаку Всесоюзної виставки народної творчості у Москві. З того часу почався шлях майстрині до визнання.
На початку німецько-радянської війни енкаведисти арештували батька Віри, Сергія Роїка. Він загинув у сталінських концтаборах, і родина так і не дізналася про місце його поховання. Тавро доньки «ворога народу» тяжіло над Вірою Сергіївною упродовж кількох десятиліть. Лише за «хрущовської відлиги» Сергій Роїк був реабілітований.
Під час Другої світової війни Віра Сергіївна потрапила під бомбардування і отримала важку контузію та переломи. Наступні два роки була прикута до ліжка. Майже перестала діяти права рука — основна для вишивальниці. Їй знадобилося кілька років для того, щоб навчитися вправно володіти голкою лівою рукою.
Саме вишивки, зроблені майстринею раніше, допомогли їй із маленьким сином та старенькою матір’ю вижити під час війни та окупації. Вірина мати вимінювала доньчині роботи на продукти.
У 1944 році родина переїхала у Ставропольський край. Там Віра відновила стародавню техніку вишивання гладдю і хрестиком, які опанувала ще в Лубнах, працюючи в артілі.
У 1952 році родина Роїків, за порадою лікарів, перебралися до Криму. Тут талант художниці і педагога розкрився повною мірою. За визнанням мистецтвознавців, Віра Роїк започаткувала справжню кримську школу української вишивки. У 1960-ті вона створила Музей народної творчості Криму.
«Часом мені самій важко повірити, що за допомогою всього лише маленької тоненької голки і звичайних ниток я можу втілювати надії і печалі, радості і страждання, любов і віру минулих поколінь», — писала вишивальниця у своїй автобіографічній книзі «Мелодії на полотні».
У 1981 році вперше на її батьківщині, в Лубнах, відкрилася персональна виставка під назвою «Український рушничок». Загалом Віра Роїк організувала 140 авторських виставок. Вишиті роботи майстрині експонувалися в усіх обласних центрах України, а також — за кордоном (у Росії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині, Бельгії, Франції, Угорщині, Італії, Монголії, США, Хорватії та ін.). Майстриня володіла 300 видами вишивальної техніки, серед яких перевагу надавала рідним полтавським рушниковим швам. Себе ж вона називала «кримською полтавкою».
Віра Роїк з чоловіком Михайлом і сином Вадимом, 1972 р. Фото voicecrimea.com.uа
Твори вишивальниці зберігаються у багатьох музеях України й світу. У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського сформований фонд Віри Роїк. Він вміщує матеріали про її життя, творчу та виставкову діяльність, передані сином Вадимом.
За свою майстерність була удостоєна звання заслуженого майстра народної творчості України та Герой України (2006 року). Нагороджена орденом Княгині Ольги, Міжнародним орденом Миколи Чудотворця І ступеня «За примноження добра на землі».
У 2006 році заснована Міжнародна премія в галузі народного мистецтва імені Віри Роїк. У 2008 році майстриня взяла участь у створенні Рушника Національної Єдності.
Померла Віра Роїк 3 жовтня 2010 року, похована у Сімферополі. У грудні 2012 року у Сімферополі відкрито музей української вишивки імені Віри Роїк.. А в Лубнах школа № 7 носить її ім’я. У цих містах, а також у Полтаві, встановлені меморіальні дошки.
