25 квітня 1900 року у Києві народилася Вероніка Черняхівська, перекладачка з п’яти європейських мов, поетеса, «зрубана гілка дерева Старицьких», – так назвав її дослідник біографії Юрій Хорунжий.
Трагічна доля Вероніки Черняхівської – представниці родини Старицьких-Лисенків, стала символом української інтелігенції молодшого покоління, вихованого на традиціях української еліти, яка формувала національну культуру кінця ХІХ – початку ХХ століття. Радянський сталінський режим у 1930-х роках завершував нищення таких представників.
Змалку Вероніка Черняхівська захоплювалася літературою, іноземними мовами, музикою, театром, мріяла про сцену. Вчилася на юридичному факультеті, отримала вищу економічну освіту. Але творча натура вимагала реалізації в іншій сфері, тож працювала перекладачкою. Їй належать переклади українською мовою творів Джека Лондона, Еміля Золя, Чарльза Діккенса, Стендаля, Гі де Мопассана, поезій а також наукової медичної літератури.
Її поезії сповнені ліризму, глибини емоцій, романтики.
Восени 1929 року Вероніку Черняхівську органи НКВД заарештували зі звинуваченням у причетності до «справи СВУ».
Після другого арешту за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві для Німеччини, її розстріляли 23 вересня 1938 року.
Про долю Вероніки Черняхівської стало відомо у 1990 році, коли на запит Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького була видана довідка КГБ УРСР про її реабілітацію.
