17 січня 1870 року в селі Качанівка на Тернопільщині народився Євген Левицький – громадсько-політичний діяч, публіцист. Доктор права.
Навчався у Львівському університеті.
Один із творців і розробників програми першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890). Належав до правого крила РУРП (так звана група молодих). Після розколу в 1899-му взяв участь у створенні Української національно-демократичної партії, входив до її керівного органу – Народного комітету.
Редагував часописи «Будучність» (1899), «Свобода» (1902), «Діло» (1902-1906). Обирався членом австрійського парламенту.
Під час Першої світової війни входив до Головної української ради, вів організаційно-просвітницьку роботу серед полонених українців у Німеччині.
Делегат Української Національної Ради ЗУНР (1918-1919), посол ЗУНР у Берліні та Празі (1919-1923). З березня 1923-го мешкав у Відні, займався адвокатською практикою.
Помер 21 листопада 1925-го у Відні (Австрія).
