11 травня 1891 року в Санкт-Петербурзі, в родині приват-доцента Петербурзького університету Миколи Борисовича Делоне народився син Лев, у майбутньому – відомий вчений-генетик і селекціонер.
Рід Делоне бере початок від французького лікаря П'єра Делоне, який під час війни 1812 року потрапив у полон і лишився в Росії. Його син, Борис Делоне, теж був відомим у Москві лікарем. А Микола Борисович Делоне, батько Лева Миколайовича, був відомим математиком і механіком, одним із перших творців і організаторів планеризму в Києві, вчителем видатного авіаконструктора Ігоря Сікорського.
До Києва родина Делоне потрапила вимушено. У 1890 році Микола Делоне створив та очолив кафедру практичної механіки Варшавського Політехнічного інституту, але в 1905 році він підтримав студентів, які організували страйк, після чого йому було заборонено викладати та жити на території Польщі. Якраз у цей час в Києві відкрився Політехнічний інститут, і Микола Борисович прийняв пропозицію викладати там.
Лев Делоне змалку проявляв інтерес до природи. Тому в 1911 році, після закінчення четвертої Київської гімназії, вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету, де навчався на кафедрі ботаніки під керівництвом професора Сергія Гавриловича Навашина, працюючи в цитологічній лабораторії цієї кафедри практикантом.
Під час Першої світової війни працював у Київському військовому шпиталі санітаром, пізніше помічником рентгенолога. Був метеорологом 111-ї піхотної дивізії на східному фронті, членом ради солдатських депутатів, її секретарем. Але фронт став розвалюватися, і в 1918 році Лев Делоне повернувся до Києва і до університету.
Воював у складі Добровольчої Денікінської армії, але швидко розчарувався. Після розгрому армії дістався до Тбілісі, де відновив роботу в лабораторії професора Навашина, який переїхав з Києва до Тифлісу ще в 1916 році. З 1922 року став асистентом кафедри ботаніки агрономічного факультету Тифліського політехнічного інституту.
У 1928 році Лев Делоне повертається в Україну і оселяється в селі Маслівка Канівського повіту, Київської губернії, де працює на посаді професора Маслівського інституту селекції і насінництва, засновує кафедру генетики і читає лекції з цієї дисципліни.
У 1933 році вченого переводять до Харкова завідувачем сектора генетики Українського інституту рослинництва. У вересні 1935-говін очолює групу генетики Харківської обласної дослідної станції, працюючи за сумісництвом завідувачем кафедри селекції і насінництва (згодом генетики і цитології) Харківського сільськогосподарського інституту. Вивів багато сортів злаків, які відзначалися урожайністю та стійкістю до хвороб. У 1938 року Миколою Гришком видає підручник «Курс генетики», який протягом десятиріч вважався одним з головних для вищих навчальних закладів.
Лев Делоне з дружиною та донькою. Фото з архіву Н.Делоне
Але в 1936-1939 роках в Радянському Союзі почалися нападки на генетику. Багато провідних генетиків, з якими співпрацював Делоне, опинилися в ГУЛАГу, де й загинули. Сам Делоне в той час різко критикував волюнтаристські ідеї Трохима Лисенка, але його успіхи в селекції були настільки гучними, що його не зачепили.
У 1941 році отримав контузію при будівництві оборонних споруд в Дніпропетровській області і з родиною був евакуйований до Саратова, а пізніше – в Узбекистан. Із собою вчений вивіз мішок насіння селекційної пшениці Харківська-4.
Нова хвиля репресій почалася в 1948 році, коли після сумнозвісної сесії ВАСГНІЛ Делоне звинуватили у «поширенні антинаукового вчення морганізму-менделізму» і закрили двері Сільськогосподарського інституту та Інституту генетики і селекції АН УРСР, виключили з партії (точніше – він сам поклав свій партквиток у відповідь на чергову пропозицію «покаятися»). Але в Інституті генетики зберегли його польові дослідні ділянки, де вчений рік проводив досліди, не отримуючи зарплати. Щоб вижити, довелося продавати родинні реліквії. Через рік Делоне поновили на роботі, але без права викладати.
Лев Делоне з донькою на дослідній ділянці. Фото з архіву Н.Делоне
З 1946 року і до смерті працював в НДІ генетики та селекції АН УРСР (з 1956 р – Українському інституті рослинництва, селекції та генетики, де очолював відділ агроекології і рослинних ресурсів). Був одним із організаторів Всесоюзного товариства генетиків і селекціонерів ім. М. І. Вавилова.
Влітку 1969 року, після смерті дружини, переїхав до Москви на запрошення доньки Наталі.
Помер 1 листопада 1969 року. Похований у Москві.
