8 січня 1878 року в Ярославі (нині на території Республіки Польща) народився Володимир Старосольський – соціолог, правник.
У старших класах гімназії зацікавився політичними подіями, перейшов із польської на українську мову, брав активну участь у створенні громадсько-політичних організацій − Академічної громади, «Січ», «Молодої України», УСДП. Студентська боротьба за запровадження українських кафедр, за відкриття українського університету у Львові, за «справу державної самостійності України» стали виявом відстоювання національних інтересів. Боронячи ідею української вищої освіти та підтримуючи переслідуване українське студентство, Володимир Старосольський виступав організатором сецесії – масових акцій із залученням громадськості для підтримки та продовження їх навчання в австрійських університетах. Він вивчав право в Краківському, Львівському, Віденському, а згодом, стажувався в Берлінському, Ґрацькому та Гейдельберзькому університетах.
Під час Першої світової війни його призначили головним отаманом перших українських військових частин «Січових стрільців». Він став членом Головної Української Ради і Бойової Управи Січових Стрільців, ад’ютантом керівника вишколу УСС Мирона Тарнавського, комендантом УСС князя Василя Габсбурга-Вишиваного, командував куренем УСС, співпрацював з Союзом Визволення України у Відні. Брав участь у Листопадовому чині 1918 р.
В ході українсько-польської війни, після того, як Директорія викупила Старосольського з ув’язнення (знаходився в концентраційному таборі в Домб’ю під Краковом), він повернувся до політичної та педагогічної роботи, поєднуючи пост заступника міністра закордонних справ при уряді Ісаака Мазепи та викладаючи у Кам’янець-Подільському університеті. Після квітневого договору Симона Петлюри з польським урядом (1920 р.) Старосольський подав у відставку. Невдовзі опинився на еміграції – у Відні та Празі.
Володимир Старосольський захищав у суді політичних українських арештантів. Найвідоміші судові процеси: проти М. Січинського, який 12 квітня 1908 р. здійснив замах на намісника Галичини А. Потоцького; процеси над членами Української Військової Організації, які відбувались в Галичині, зокрема над С. Федаком, який виконав замах на польського воєводу Грабовського; захищав В. Атаманчука та І. Вербицького у справі вбивства куратора Собінського; процес Василя Біласа та Дмитра Данилишина; над Миколою Лемиком, якого звинувачували у вбивстві радянського консула Майлова, виступав оборонцем і на так званому Львівському процесі Бандери.
В еміграції В.Старосольський став у 1920 р. професором Українського вільного університету у Відні та у 1922 р. деканом економічно-кооперативного факультету Української господарської академії в Подєбрадах, де одним із перших у Європі започаткував вивчення націології. Саме там виходить його найвідоміша праця − «Теорія нації», яка використовувалась як підручник в УВУ, УГА та в Українському (таємному) університеті у Львові, а згодом й інші доробки − «Держава і політичне право», «До питання про форми держави».
Після радянської окупації Львова у 1939 р. В.Старосольський був призначений професором державного права Львівського державного університету ім. І.Франка. Через кілька тижнів його було заарештовано НКВД. Можливо, арешт стався через те, що дружиною Старосольського була тітка Романа Шухевича – Дарія. В. Старосольського засудили до восьми років ув’язнення.
Помер 25 лютого 1942 р.у концентраційному таборі в Маріїнську (Західний Сибір).
Підготувала Леся Бондарук, УІНП.
