6 січня 1898 року – у Дебальцевому народився український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен, роману "Третя Рота", бунчужний 3-го Гайдамацького полку Армії УНР - Володимир Сосюра.
Як повідомляє УІНП, Сосюра представляв в українській літературі 1920-х років неоромантиків, які несли читачам життєствердження, драматизм, патетику, стихію.
Навіть найбуденніша річ у них набувала піднесення. А в ту революційну добу їхні твори наповнювалися гострим конфліктом і напруженим сюжетом, “препаруванням” внутрішнього світу героя у виняткових ситуаціях.
“Талановитий і свіжий, інколи курйозний, завжди експансивний і щирий, Володимир Сосюра належить до поетів, за якими ходить популярність, яких знає, визнає й вітає “масовий”, “широкий” читач”, – писав Микола Зеров. На тому ж акцентував Юрій Лавріненко: “Ніхто з поетів-”двадцятидесятників” не міг і мріяти про таку міру популярності серед населення УРСР, ба навіть і сусідньої Білорусі, особливо ж серед студентської молоді, як Володимир Сосюра – цей стрункий чорнобривий красень із Донбасу із теплими карими очима, що світили радістю і зажурою”.
Дитячі роки минули в селі Третя Рота, яке він описав в однойменному автобіографічному романі.
У 1918 році став козаком 3-го Гайдамацького полку Армії УНР; восени 1919-го – в полоні денікінців, а з лютого наступного – вже в лавах Червоної армії, курсант політичних курсів, політпрацівник; інструктор преси при ЦК КП(б)У. Навчався в Комуністичному університеті імені Артема, на робітничому факультеті Харківського інституту народної освіти. Старший науковий співробітник Інституту мови і літератури АН УРСР, літературний працівник партизанського штабу, кореспондент фронтових газет.
Перші вірші російською й українською мовами з’явилися в пресі 1917 року, наступного вийшла збірка “Пісні крові”. Існує гіпотеза, що гроші на неї дав командир Омелян Волох, а широко відомий вірш “Комсомолець” первісно називався “Гайдамака” (входив у ту збірку) і містив слова: “Я – гайдамака. Стріляй!”
За життя поета вийшло понад 80 видань. Найпомітнішим із 1920-х років вважають поему “Махно” (1924). Великої популярності здобули історичні поеми “Тарас Трясило” і “Мазепа”, в якій автор художньо осмислив образ гетьмана, намагався розкрити психологію його особистості як борця за Україну.
Спадщина Сосюри постійно ревізувалася владою і самоцензурою. Наприклад, поеми на біблійну тематику “Каїн” (1948), “Мойсей” (1948), “Христос” (1949) за життя поета не побачили світ. Із творів вилучалася національна символіка і проблематика, згадки про участь у визвольних змаганнях заклики любити мову.
Так, в поемі “Червона зима” (1921-й) образ “блакитний бій сердець” став “гарячим”, а “золотосиній сон” – “золотобарвним”. Неабияких проблем приніс авторові вірш “Любіть Україну” (1944). 2 липня 1951 року в газеті “Правда” з’явилася стаття “Про ідеологічні перекручування в літературі” із жорстокою критикою вірша. Іван Багряний у передмові до українсько-англійського видання вірша “Любіть Україну” у видавництві “Україна” (1952, США) писав: “Відколи я знав Сосюру особисто, він все був у конфлікті з окупаційною владою через свою полум’яну любов до свого народу”. Через такі конфлікти письменникові доводилося “каятися” і “спокутувати вину” перед владою, якою він також іноді й обласканий: лауреат Сталінської (1948, за збірку поезій “Щоб сади шуміли”) і Шевченківської премій (1963, за книги лірики “Ластівки на сонці” і “Щастя сім’ї трудової”). Помер 1965 року. Похований на Байковому цвинтарі.
