28 грудня 1895 року в паризькому «Гран-кафе» на бульварі Капуцинок брати Огюст і Луї Люм'єр провели перший комерційний сеанс перегляду фільмів, знятих з допомогою власного винаходу, пристрою, що суміщав функції камери та проектора і названого «кінематограф»
Цього вечора близько 30 чоловік подивились подивились 10 фільмів зі сценами звичайного життя тривалістю до 50 секунд. Винахід зразу став популярним і за наступні кілька років Люм'єри зняли майже 2 тисячі короткометражних фільмів, але в решті-решт відмовились від кіновиробництва, будучи не в змозі конкурувати із новими, художньо більш професійними кінематографістами, що з'явились у Франції та Європі.
Брати Огюст і Луї Люм'єр народились в сім'ї художника і після отримання середньої освіти працювали спочатку в ательє свого батька, який захопився модною на той час фотосправою, а згодом на його фабриці з виробництва фотоматеріалів. На початку 1894 року Огюст випадково у вітрині одного з ліонських магазинів побачив пристрій для перегляду рухомих зображень, відомий як кінетоскоп Томаса Едісона. Із-за низької світлової ефективності пристрій призначався для індивідуального перегляду через окуляр 20-секундних фільмів, записаних у вигляді послідовності фотографій на целулоїдній плівці, котра циклічно прокручувалась у закритій коробці. Незважаючи на такий суттєвий недолік, Едісон зумів комерціалізувати винахід, заснував спеціальну студію для виробництва роликів і вже за рік його кінетоскопи стали популярними не лише в США, але й у Європі.
Вражений кінетоскопом, Огюст звернувся до брата з ідеєю удосконаити його таким чином, щоб перегляд фільму міг відбуватись колективно. Луї скористався відомими на той час винаходами і зумів вирішити основну проблему кінетоскопа Едісона – за рахунок переривчастого переміщення плівки, для реалізації якого було створено спеціальний скачковий механізм на основі аналогічного для швейної машинки, виявилось, що світлового потоку проекційного ліхтаря достатньо як для проектування зображень на зовнішній екран, так і для ведення зйомки цим же апаратом, який Луї Люм'єр назвав кінематографом (той, що записує рух). Це ім'я було куплене у французького винахідника Леона Булі, який два роки перед тим запатентував власний пристрій під цією назвою, проте не мав грошей, щоб продовжити патент.
У кінематографі Люм'єр скористався такою ж шириною перфорованої плівки 35 мм, що і в апаратах Едісона, проте зменшив частоту кадрів удвоє і згодом 16 кадрів/сек стали загальносвітовим стандартом німого кіно. 13 лютого 1895 року він запатентував свій винахід, а 22 березня на конференції, присвяченій розвитку французької фотопромисловості, у Парижі був проведений перший публічний перегляд фільму «Вихід робітників з фабрики», першого із знятих братами Люм'єр.
Проте днем народження кіно вважається 28 грудня 1895 року, коли в індійському залі «Гран-кафе» на бульварі Капуцинок, 14 брати Люм'єр провели перший комерційний сеанс – цього вечора близько 30 чоловік подивились 10 фільмів зі сценами звичайного життя тривалістю до 50 секунд. Відкривав кіносеанс «Вихід робітників з фабрики», проте найбільше враження справила перша у світі короткометражна постановочна комедія «Политий поливальник», в якій знявся садівник і син одого із слуг маєтку Люм'єрів в містечку Ла-Сьйота.
Наступного року брати Люм'єр відправилися на гастролі в Брюссель, Бомбей, Лондон, Монреаль, Нью-Йорк і Буенос-Айрес. Їх винахід зразу став популярним і за наступні три роки Люм'єри зняли 1800 короткометражних фільмів, але в решті-решт відмовились від зйомок, будучи не в змозі конкурувати із новими, художньо більш професійними кінематографістами, що з'явились у Франції та Європі. Луї Люм'єр ще з 1898 року відійшов від кіновиробництва, в 1902-у продав усі свої патенти і займався удосконаленнями в галузі кольорової фотографії. У 1919 році він став членом Французької академії наук, а основним бізнесом братів стало виробництво 35-міліметрової кіноплівки.
У 1948 році, за два роки до смерті Луї Люм'єра, всі зняті ними стрічки вони з братом передали французькому кіноархіву «Сінематека».
