10 травня 1940 року у Києві стратили Якова Водяного, полковника Вільного козацтва, одного з холодноярських отаманів.
Народився 20 жовтня 1886-го у Смілі на Черкащині. За фахом учитель.
У 1905-му вступив у партію соціалістів-революціонерів. Готував повстання на Чигиринщині, входив до есерівської організації «Українська народна оборона», очолював її бойову дружину в Києві. За революційну діяльність у Російській імперії його тричі заарештовували.
1911-го емігрував до Японії, пізніше мешкав в Австралії – прийняв її громадянство і працював на меблевій фабриці, організував власну торговельну фірму.
1917-го повернувся в Україну. Один із організаторів Вільного козацтва, черкаський полковий отаман. Воював із більшовиками, виступав проти радянської окупації України. Однією з найбільш яскравих операцій Вільного козацтва став бій проти 8-ї російської армії в районі станції Бобринської (1918). Запеклі сутички тривали весь день, але нічною атакою козаки розбили ворога і спричинили його панічну втечу, ледь не полонивши командарма Муравйова.
У 1919-му заочно засуджений ЧК до розстрілу.
Один із повстанських отаманів Холодного Яру. Продовжував боротьбу до 1922-го, коли нелегально емігрував до Польщі. Автор драм «Холодний Яр», «Право сваволі», оповідань і мемуарів. Працював у страхових товариствах і кооперації. Налагодив відносини з українською еміграцією, деякий час перебував у відділі розвідки Армії УНР (1927-1930) – формував підпільну мережу в радянській Україні, поширював заборонену літературу.
Заарештований НКВД 27 вересня 1939-го після окупації Західної України Радянським Союзом. Незабаром засуджений до розстрілу, страчений у Києві 10 травня 1940-го. Можливо, похований у Биківні.
Посмертно нагороджений Хрестом Симона Петлюри (1948).
