28 вересня 1066 року на південно-східному узбережжі Англії на чолі нормано-французької армії висадився герцог Нормандії Вільгельм Завойовник. В жовтні у битві біля Гастінгса він розбив війська короля Гарольда II і в грудні отримав корону англосаксонських королів
Вільгельм був незаконно народженим сином герцога Нормандії Роберта I, котрий, не маючи інших синів, зробив його своїм спадкоємцем – в 1036 році у віці семи років Вільгельм став герцогом Нормандії. В 1051 році він відвідав свого кузена бездітного короля Англії Едуарда Сповідника, котрий, згідно з нормандськими історичними джерелами, пообіцяв Вільгельму англійський престол. Але в червні 1066 року на смертному ложі Едуард змінив своє рішення і наступним королем Англії назвав Гарольда Годвіна, главу могутнього роду, багатшого і сильнішого за самого англійського короля.
По смерті Едуарда Гарольд Годвін був проголошений королем Англії Гарольдом II. Вільгельм зразу ж заявив свої претензії на англійський престол, спираючись на васальну присягу, котру нібито (за нормандськими джерелами) Гарольд дав Вільгельму, коли попав до нього в полон у 1064 році. Нормандського герцога підтримав папа римський, приславши йому прапор Св.Петра, і 28 вересня 1066 року Вільгельм висадився в Певенсі на чолі 7-тисячного війська. 14 жовтня він розбив війська Гарольда у битві біля Гастінгса, в котрій загинув сам король, і 25 грудня у Вестмінстері став першим нормандським королем на англійському престолі - англосаксонський етап в англійській історії завершився.
Хоч із самого початку Вільгельм підкреслював законність свого права на престол, у нього не було кровного зв’язку з англосаксонськими королями, і влада нормандців деякий час спиралась винятково на військову силу. Всією країною були зведені королівські замки, які контролювали прилеглі території. Землі англосаксонської знаті конфіскувались і передавались північнофранцузьким лицарям й баронам. Вищі посади в адміністрації короля й пости у церковній ієрархії стали заміщуватись нормандцями. Взимку 1069 року почалась знаменита кампанія «Спустошення Півночі», в ході якої до літа 1070 року Йоркшир й інші північноанглійські графства були цілковито розграбовані військами Вільгельма, а їх населення різко зменшилось через убивства й утечі до інших частин Англії. Планомірне знищення населення й господарства Північної Англії, наслідки якого відчувались ще за десятиріччя після походів Вільгельма, було здійснено для ліквідації самої можливості повстань проти влади короля.
У 1070 році Вільгельм домігся виходу з Англії данців, а наступного року придушив останній осередок англосаксонського спротиву на острові Ілі; у серпні 1072 року Вільгельм вторгся на територію Шотландії і домігся від короля Малколма III визнати Вільгельма королем Англії та зобов’язатись не надавати притулку ворогам короля.
Найбільшим досягненням правління Вільгельма Завойовника можна вважати загальний перепис земельних володінь в Англії (1086), результати якого були наведені у двотомній Книзі страшного суду. Це найцінніше джерело зі стану англо-нормандського суспільства кінця XI століття, що не мало аналогів у середньовічній Європі. За Вільгельма французька мова стала офіційною мовою королівського двору і, змішавшись з англо-саксонською, дала народження сучасній англійській.
По смерті Вільгельма I в 1087 році, королем Англії став його син Вільгельм (Вільям) II Рудий (Руфус), а герцогом Нормандії, де існувало спадкове право, мав стати старший син Роберт Куртгьоз.
