Церковний собор, на якому мали обрати нового митрополита Київського, Галицького і всієї Русі скликали у Софійському соборі 8 липня 1685 року.
Титул передали єпископу Гедеону Святополку-Четвертинському, що сприяло переходові Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату, пише gazeta.ua.
Втручання Москви у справи Київської митрополії тривали з часів становлення Гетьманщини, однак перші кроки до її приєднання вона здійснювала за гетьманування Івана Самойловича. Після смерті архімандрита Києво-Печерської Лаври Інокентія Гізеля 1683 року, гетьман написав листа Московському патріарху Іоакиму, в якого просив благословення на проведення виборів нового настоятеля. Той дав його, але поведінка гетьмана обурила духовенство. Воно обрало настоятелем Варлаама Ясинського, якого посвятив містоблюститель митрополичої Київської кафедри, Чернігівський архієпископ Лазар Баранович. Він виступав проти прагнень Москви підпорядкувати кафедру собі.
Однак внутрішні суперечки і конфлікти, боротьба за митрополичий стіл, змусили українське духовенство звертатися за підтримкою до Іоакима. Поступово він поставив Лавру в залежність від себе, згодом пішов далі. Просив Самойловича якнайшвидше обрати митрополита, лякаючи його бажанням "лихих уніатів" привласнити собі всю Київську митрополію.
Гетьман почав шукати кандидата, яким і став Гедеон Святополк – єпископ Луцький і Острозький. Перед тим утік до підконтрольних Москві українських теренів з Речі Посполитої, рятувався від насильного навернення у католицизм чи уніатство. Окрім гетьмана його підтримала частина українського духовенства та московський уряд.
Тоді Московія уже вела таємні переговори з Константинополем. Хотіла отримати згоду на перехід Київської Митрополії до Московського патріархату та поставити свого ставленика, але їй ввічливо відмовили, мотивувавши складними часами в Османській імперії. Лише після відмови, Московія вирішила добитися лояльності від нового легітимно обранного митрополита. Самойловичу наказали діяти швидко і без благословення Константинопольського патріарха.
На скликаний собор, 8 липня, прибули лише представники Київської єпархії. Від участі відмовився Лазар Баранович та представники православних єпархій з Речі Посполитої. Не було і самого Гедеона. Натомість було багато світських осіб, серед яких і тодішній військовий осавул Іван Мазепа. Попри очікування Самойловича, собор не забажав припинити послух Вселенському патріархові, але під тиском гетьмана все ж обрав митрополитом Гедеона, який висловив лояльність до Москви.
Опозиційне духовенство оформило протест. Заявляло, що перехід під юрисдикцію Московії сприятиме посиленню уніатської пропаганди, а у випадку повного підпорядкування вільних виборів митрополита можна не очікувати. Насправді вважають, що вони найбільше боялися втратити власні привілеї. Вимагали від Самойловича поклопотатися за них перед патріархом, що і було зроблено.
Іоаким затвердив рішення Собору. Привітав Гедеона, однак жодним словом не згадав про збереження давніх привілеїв. Уже 8 листопада 1685 року Гедеон, попри відсутність схвалення Константинопольського патріарха, прийняв посвяту в Москві. Тоді ж в Успенському соборі Кремля приніс клятву вірності патріархові, чим підтвердив залежність митрополита Київського від Москви. Став одночасно і єпископом Московської православної церкви.
Подальші переговори Московії з Константинополем, у яких були і підкупи, завершились виданням акта Константинопольської Православної церкви 1686 року. Документ надавав право висвячувати Київського митрополита Московським Патріархом, однак з певними умовами, які Москва майже одразу порушила, здійснивши фактичну анексію Київської митрополії. Уже 1688 року було заборонено вживати титул "Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі".
