19-21 квітня 1943 року – це перші дні повстання євреїв у Варшавському ґетто. Цей виступ проти нацистської політики винищення євреїв у роки Другої світової війни став найбільшим серед подібних заворушень
Варшавське ґетто створили у жовтні 1940 р. На площі 3,4 км2 (2,4 % території міста) німецькі окупанти зібрали бл. 350-400 тис. євреїв (30 % населення Варшави). З 23 липня до 21 вересня 1942 р. під час операції CC під назвою «Grossaktion Warschau» звідси депортували та знищили у Треблінському «таборі смерті» понад 254 тис. євреїв. Усвідомлюючи, що подібна доля очікує усіх, в’язні, які залишилися живими (загалом 55-60 тис.), почали готуватися до збройного повстання.
Перші прояви опору тут виникли ще до депортацій, – у березні-квітні 1942 р. Втім, гестапо їх швидко викрило та ліквідувало. У жовтні-листопаді 1942 р. у ґетто створили «Єврейську бойову організацію» (ЄБО), до якої увійшло спочатку 220 бойовиків, озброєних вогнепальною зброєю, гранатами та «коктейлями Молотова». Допомога ззовні для повстанців була досить обмеженою: польські Армія Крайова та Армія Людова намагалися контрабандою доставляти сюди зброю та амуніцію.
Після кількох місяців затишшя, 18 січня 1943 р. німці почали другу депортацію євреїв, що призвела до першого випадку збройного опору у Варшавському ґетто. Бійці ЄБО разом із членами «Єврейського військового союзу» (ЄВС) відкрили вогонь по нападниках, вступаючи у прямі збройні сутички з каральними військами. Своїми діями повстанці затримали депортації на кілька днів. Водночас замість запланованих 8 тис. осіб, німці забрали з ґетто тільки 5 тис. євреїв. Більшість партизанів не розглядали свій виступ як ефективний засіб стримування операції, а швидше як бій за честь єврейського народу. Під час збройного опору в ґетто звели опорні пункти і вбили чимало нацистських колаборантів, в т. ч. членів єврейської поліції та агентів гестапо.
Найбільше повстання у Варшавському ґетто розпочалося в ніч на єврейське свято Пасхи, 19 квітня 1943 р. Кілька тисяч військових СС та допоміжної поліції, які оточили ґетто, плануючи протягом трьох днів депортувати решту його в’язнів, несподівано зіштовхнулися зі збройним опором. Єврейські партизани відкрили вогонь із барикад на вулицях, укриттів у каналізації та вікон будівель. За різними даними, загальна кількість повстанців становила 1 тис. осіб, в т. ч. 400-800 з ЄБО (серед них були й жінки) та 150-400 ЄВС (лише чоловіки).
Зазнавши втрат, німці разом з допоміжними силами відступили, але вибрали іншу тактику: розпочали систематично винищувати населення ґетто, спалюючи будинки та знищуючи усіх євреїв на своєму шляху. Окупанти використовували вогнемети, пляшки із запальною сумішшю та гранати, підриваючи підвали, бункери та каналізації, намагаючись загнати єврейських повстанців у вогняну пастку. До 29 квітня 1943 р. основні сили збройного опору були придушені, але деякій частині повстанців вдалося втекти з ґетто через підземний тунель. Втім, «бункерна війна» у Варшавському ґетто тривала ще близько місяця. Окремих повстанців із каналізації та схованок німцям довелося буквально «викурювати». Вони спалили і зрівняли із землею все ґетто, а після цього в 1-ій пол. травня 1943 р. підірвали Велику Синагогу. 16 травня 1943 р. німецька влада оголосила про придушення повстання. Проте спорадичні бої у ґетто тривали до поч. червня 1943-го.
Загальні втрати євреїв під час повстання у Варшавському ґетто становили 13 тис. вбитими (серед них 6 тис. спалених заживо або померлих від димового отруєння). Решту 50 тис. в’язнів депортували і знищили в екстермінаційному таборі у Треблінці. Втрати німців та допоміжних сил поліції становили 110 осіб – 17 вбитими та 93 пораненими.
Повстання у Варшавському ґетто стало першим потужним бунтом проти політики Голокосту і надихнуло на збройний виступ в’язнів інших ґетто і таборів на території Польщі.
