Нікейський собор – Вселенський собор, на якому був прийнятий Нікейський символ віри (символ віри, чи молитва «Вірую», яку ми використовуємо і донині). Собор був скликаний імператором Костянтином I в 325, тривав з 20 травня по 25 серпня в Нікеї (суч. Ізнік, Туреччина)
Головна справа собору – вирішення суперечки про вчення Арія (аріанство), згідно з яким Отець є єдиним трансцендентним Богом, а Син – вищим творінням Отця, усиновленим Отцем по благодаті внаслідок особливої моральної досконалості. Вчення Арія було засуджено собором єпископів в Олександрії (бл. 320), а сам він був відлучений від Церкви. Проте на його підтримку виступили деякі впливові єпископи, в т.ч. Євсевій Кесарійський і Євсевій Нікомидійський. Останній зібрав у Віфінії собор, який оголосив відлучення Арія помилковим. Костянтин I, який вважав, що суперечка не має відношення до християнського віровчення, спробував примирити ворогуючі сторони, однак безуспішно; тоді для вирішення спору він постановив скликати Вселенський собор.
У роботі собору брали участь єпископи Осій Кордубський, Олександр Олександрійський, якого супроводжував диякон Атаназій (Атаназій Великий), Євстахій Антіохійський, Маркелл Анкірський, Євсевій Кесарійський, Макарій Єрусалимський, Євсевій Нікомидійський, Цеціліан Карфагенський та ін. Головою собору був Костянтин I.
Насамперед собор звернувся до вирішення догматичних питань. Більшість єпископів відкинули сповідання віри, запропоноване аріанською партією в особі Євсевія Нікомидійського. Після цього Євсевій Кесарійський запропонував формулу стародавнього символу, котрий використовувався при хрещенні, який і ліг в основу соборного віровизнання. Частина його формулювань при цьому була змінена і доповнена. Основним поняттям, включеним собором у сповідання віри, був термін ομοούσιος (єдиносущний), запропонований імператором під впливом Осії Кордубського. Хоча цей термін був біблійним, саме він ставив перешкоду Аріанському вченню, з найбільшою повнотою висловлюючи віру Церкви в те, що Син є Богом в тому ж сенсі, що і Отець. Арій і його прихильники, які не підписали соборного визначення, були відправлені у вигнання.
Крім догматичних питань собор розглянув питання про час святкування Великодня, а також прийняв низку канонів, регулюючих церковне життя, в т.ч. канони 15 і 16, що забороняли клірикам переходити з однієї єпархії в іншу; канон 4, що встановлював правила висвячування єпископів; канон 5, який наказував скликати собори в єпархіях 2 рази на рік; канони 6 і 7, які стверджували значення і привілеї стародавніх єпископських катедр: Риму як катедри апостола Петра, Олександрії як катедри св. Марка, учня апостола Петра, і Антіохії як катедри, заснованої апостолом Петром до того, як він прибув до Риму.
Документи собору не збереглися. Про ухвалені на ньому рішення відомо із творів Євсевія Кесарійського, Сократа Схоластика та ін церковних істориків IV-V ст.
Українська католицька енциклопедія
