27 березня 1664 року поблизу села Вільховець на Київщині схоплений козаками гетьмана Павла Тетері за підтримку антипольського повстання страчений український військовий, політичний і державний діяч 56-річний колишній гетьман Іван Виговський
Іван Виговський був обраний гетьманом Війська Запорозького 6 листопада 1657 року на Корсунській раді, яка затвердила усунення Юрія Хмельницького від влади. У спадщину йому дісталось загострення стосунків з Москвою, особливо після укладення нею в 1656 році сепаратного миру з Польщею і посилення її втручання в українські внутрішні справи. Це спонукало Виговського до пошуку компромісів з Річчю Посполитою, що привело до створення антигетьманської опозиції частини козацької старшини, яка виступала за воєнно-політичний союз з Московською державою.
Епіцентрами боротьби за владу в Гетьманщині, що набула форми громадянської війни, стала Полтавщина і Запоріжжя, де проти Виговського виступили козаки під проводом полковника Мартина Пушкаря та кошового отамана Якова Барабаша, підтримані селянською біднотою під проводом полковника Івана Іскри. Після невдалої спроби примиритись із заколотниками, війська гетьмана Івана Виговського, очолювані Іваном Богуном, розгромили їх у червні 1658 року в битві під Полтавою.
Зрозумівши, що опозицію підтримувала Москва, Виговський круто змінив політику - оскільки договір 1654 року вже фактично не діяв, у вересні 1658 року він уклав з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду про утворення у Речі Посполитій третьої складової частини федерації у вигляді Великого Князівства Руського, що об'єднувало б Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. Незважаючи на те, що вона не була ратифікована польським сеймом, а війська Виговського 7 липня 1659 року завдали нищівної поразки московській армії у Конотопській битві, нова хвиля виступів антигетьманської опозиції і загроза повномасштабної громадянської війни змусила Виговського 11 вересня 1659 року скласти булаву. Він переїхав на Поділля, став сенатором Речі Посполитої та Київським воєводою.
Обраний новим гетьманом Юрій Хмельницький під тиском Москви в 1659 році підписав Переяславські статті, що практично повністю позбавляли його політичної і військової самостійності. Його невдала участь Московсько-польській війні призвела до переходу Хмельницького в 1660 році на бік Речі Посполитої, що стало приводом до нової громадянської війни. Не маючи змоги взяти під контроль Лівобережну Україну, в жовтні 1662 року Юрій Хмельницький вчергове зрікся влади і Виговський здійснив спробу повернути булаву, однак новим гетьманом став його зять (чоловік сестри) генеральний писар Іван Тетеря.
У 1664 році польський король Ян II Казимир розпочав похід для підкорення Лівобережної України, який зазнав невдачі, але призвів до повстання, яке перекинулось на Правобережжя, де його ватажків таємно фінансував Іван Виговський. Повсталі правобережні старшини, що діяли за підтримки запорожців Івана Сірка та промосковськи налаштованого лівобережного гетьмана Івана Брюховецького, розгромили польські гарнізони на Київщині, проте зазнали поразки від військ Івана Тетері та польського полковника Себастьяна Маховського. За наказом останнього заарештований козаками Тетері у Барі на Поділлі Виговський був позбавлений всіх прав та привілеїв і 27 березня 1664 року був розстріляний поблизу села Вільховець на Київщині.
Син Івана Виговського Остап оскаржив незаконність дій Маховського, який не мав права судити сенатора польського сейму, і зумів повернути батькові володіння у Барі, які у 1698 році продав магнату Єжи Любомирському. Подальша його доля як і доля інших нащадків роду Виговських невідома.
Через два роки Себастьян Маховський у битві під Браїловим на Поділлі попав у полон до Петра Дорошенка, який став новим гетьманом Правобережжя. Позбавлений булави Тетеря переїхав до Варшави, де перейшов у католицтво й дістав звання стольника у Полоцьку та старости брацлавського, ніжинського, чигиринського, але впав у немилість до короля Михайла Вишневецького - його маєтки були конфісковані, а сам він у 1669 році був засуджений до вигнання з Речі Посполитої. Перейшовши у Молдавію, Тетеря певний час жив у Яссах і домігся зустрічі з османським султаном Мехмедом IV, намагаючись переконати його розпочати війну з Річчю Посполитою, але не знайшов підтримки і у квітні 1670 року був отруєний в Адріанаполі, де його й поховали у місцевій православній церкві.
