Слухай онлайн
Історія

День в історії - створення ОУН

28.01.1929 – у Відні розпочав роботу Конгрес українських націоналістів, який завершився створенням Організації українських націоналістів

Створення єдиної організації на Конгресі у Відні стало завершальним етапом формування українського націоналістичного руху. У 1924 р. серед українського студентства та вояцтва на інтернуванні в Чехословаччині була утворена Група української національної молоді (ГУНМ), 1925 р. у Подєбрадах постала Легія українських націоналістів (ЛУН), а в 1926 р. у Галичині – Союз української націоналістичної молоді (СУНМ). Окрім цього, з 1920 р. на території західноукраїнських земель під польською окупацією діяла Українська військова організація (УВО), що тривалий час не мала оформленого ідеологічного підґрунтя. Об’єднавчий процес у націоналістичному середовищі стартував із проведенням двох конференцій – 1-ої у Берліні (1927 р.) та 2-ої у Празі (1928 р.).  Під час берлінської конференції був утворений координаційний центр під назвою Провід українських націоналістів (ПУН), який очолив полковник Євген Коновалець. Наступного року було прийнято рішення про відокремлення ПУНу від усіх інших українських політичних центрів та партій і проведення установчого Конгресу українських націоналістів у столиці Австрії. Запланований на весну 1928 р., через політичні, технічні та конспіративні причини Конгрес розпочав роботу 28 січня і тривав до 3 лютого 1929 р. У повідомленнях про запланований захід місцем його проведення було вказано Прагу. Проте учасники Конгресу зібралися у столиці Чехословаччини, звідки відбули до Відня.

Участь у заході взяло 30 представників від чотирьох українських націоналістичних організацій (УВО, ГУНМ, СУНМ та ЛУН) і двоє гостей. Відбувалися наради в окремих комісіях (ідеологічній, соціально-економічній, військовій, політичній, культурно-освітній та організаційній), які напрацювали конкретні положення до програмних документів ОУН. Усього на пленумах та засіданнях комісій було зачитано 40 доповідей. На пленарному засіданні 2 лютого 1929 р. були підведені підсумки роботи окремих комісій, ухвалено постанови Конгресу та устрій ОУН, а 3 лютого обрано керівні органи ОУН. Головою ПУН було одноголосно обрано полковника Є. Коновальця. До складу Проводу увійшли М. Сціборський, В. Мартинець, П. Кожевників, Д. Андрієвський, Ю. Вассиян, генерал М. Капустянський, Д. Демчук та Л. Костарів. Головним суддею став Я. Дуб, а головним контрольним – Я. Моралевич.

За результатами установчого Конгресу була видана відозва, в якій повідомлялося про створення ОУН та визначалися головні ідеологічно-програмні засади українського націоналістичного руху. «Маючи за мету відновлення, впорядкування, оборону та поширення Незалежної Соборної української Національної Держави, українські націоналісти змагатимуться до зібрання творчих сил унутрі нації та до зміцнення її відпорності назовні. Тільки повне усунення всіх окупантів з українських земель відкриє можливості для широкого розвитку української нації в межах власної держави», – зазначалося у відозві. 

Створення ОУН завершило об’єднання націоналістичних груп і організацій в одну українську підпільну визвольну організацію. Внаслідок цього постала безпрецедентна в українській історії політична структура, що відрізнялася від інших українських партій та організацій програмно-устроєвими принципами. ОУН визначала пріоритет загальнонаціональних інтересів над приватними, партійними та класовими, відкидала зовнішньополітичну орієнтацію на історичних ворогів України та проповідувала віру у власні сили. З часом змінювалися викладені у програмі соціально-економічні ідеї, уявлення про державний устрій, виявив свої слабкі сторони і статут ОУН, проте наскрізним впродовж усієї історії цієї організації залишався ідеал Української Самостійної Соборної Держави. 

Консолідація українських націоналістів була частиною загальноєвропейського процесу, адже приблизно в той самий час подібні явища відбувалися й серед інших народів Центрально-Східної Європи – хорватів, словаків, румунів та ін. Водночас за внутрішніми устроєм, інструментарієм політичної боротьби, метою та завданнями ОУН можна порівняти з типологічно близькими їй підпільними визвольними рухами та організаціями бездержавних народів Європи та Азії XIX – І пол. XX ст., зокрема поляків, ірландців, сербів, македонців, албанців, литовців, латишів, естонців, євреїв, в’єтнамців тощо. ЇЇ постання на українському ґрунті було закономірним наслідком підневільного колоніального становища української нації та прагненням реалізувати своє право на політичне самовизначення й утворення незалежної держави.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");