19 березня 1917 року відбулося Свято Свободи у Києві— грандіозна 100-тисячна маніфестація патріотичних сил на підтримку Української революції у березні 1917 року
Це була яскрава демонстрація піднесення українського національно-визвольного руху, яка засвідчила його масовий характер та устремління патріотичного українства до національного самовизначення.
До Помаранчевої революції та Революції гідності, Свято Свободи вважалося найбільшою і наймасовішою демонстрацією в історії України. Маніфестація 19 березня 1917 року стала важливою подією тогочасного українського життя і продемонструвала небайдужість суспільства до політичних процесів, що розпочалися в Україні з початком революції, відіграла колосальну роль в самоусвідомленні українськими колами власних сил, а також у переоцінці російськими колами сили, організованості українського визвольного руху.
З самого рання 19 березня 1917 року площа біля Володимирського собору, яка була визначена збірним пунктом учасників маніфестації, не могла вмістити всіх охочих. Учасники процесії заполонили увесь Бібіковський бульвар (нині бульвар Шевченка), вулицю Володимирську біля університету. Участь у маніфестації взяли близько 100 тисяч осіб — українці-вояки (назагал, участь у мітингу взяли 30 тис. військових), робітники, студенти, учні гімназій, діти з притулків, службовці, члени українських товариств. У якості учасників були задіяні 14 військових оркестрів, 5 хорів.
Як згадував пізніше Михайло Грушевський, «весь Київ, можна сказати, виступив: одні в процесіях, інші на них дивитись». Колони маніфестантів були прикрашені численними жовто-блакитними прапорами, транспарантами. Особливою окрасою стали близько 300 хоругв з національними символами, зображеннями Шевченка, архістратига Михаїла тощо. Особливо піднесений настрій витав над колонами українських козаків.
Маніфестація 19 березня мала значний успіх, виявила високий потенціал українського національно-визвольного руху, на який змусила звернути увагу і російську революційну демократію. Через два дні після 19 березня міська дума кооптувала до свого складу Михайла Грушевського та Івана Стешенка. Голова Центральної Ради назвав день проведення маніфестації найяснішим, найрадіснішим днем свого і українського життя взагалі.