13 січня 1936 року завершився Варшавський процес ОУН, на якому було засуджено Степана Бандеру, Миколу Лебедя та Ярослава Карпинця до смертної кари за організацію вбивства Міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Пєрацького.
18 листопада 1935 р. у Варшаві над членами підпільної Організації Українських Націоналістів розпочався судовий процес. Формальною підставою арешту стало вбивство у червні 1934 р. бойовиком ОУН Грицем Мацейком Міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Пєрацького. Проте самому Мацейку вдалося втекти до Аргентини, натомість на лаві підсудних опинилися організатори вбивства – Степан Бандера та ще 11 членів ОУН.
Процес тривав майже два місяці і широко висвітлювався світовою пресою. Підсудні, свідки та адвокати використовували будь-яку можливість під час судових засідань для пропаганди ідей ОУН: відмовлялися свідчити польською, вимагаючи натомість права говорити українською, вигукували «Слава Україні!», а виступи адвокатів щоразу доводили, наскільки справа ОУН була важливою для всіх українців.
Вирок було зачитано 13 січня 1936 р.: Степан Бандера, Микола Лебідь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної кари, яку, на підставі амністії, замінили на довічне ув’язнення, такий же термін отримали Микола Климишин і Богдан Підгайний, Дарія Гнатківська отримала 15 років тюрми, Іван Малюца, Роман Мигаль і Євген Качмарський - по 12 років, Катерина Зарицька - 8 років, Ярослав Рак і Яків Чорний - по 7 років тюрми.
13 січня українська громадськість оголосила днем національної скорботи.