2 жовтня 1980 р. Судова колегія Київського міського суду з Головуючим П.І.Фещенком за участі прокурора П.С.Аржанова ухвалила вирок поету Василю Стусу – 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.
Маленька зала була вщерть заповнена спеціальними малопримітними людьми.
Останнього слова поета позбавили…
Вирок дорівнював смерті.
Участь у процесі вплинула на політичну кар’єру адвоката В.Медведчука (кілька інших адвокатів відмовилися від участі в судовому фарсі).
А за рік до того, 2 жовтня 1979 р., Василь Стус очолив Другий склад Української гельсінської групи. Всіх, хто входив до першого складу, було давно заарештовано.
Поета намагалися застерегти. Один його приятель навіть прийшов до поета додому:
- Василю, це безглуздо, тебе просто посадять і нічого не зміниться… А ти ще стільки можеш зробити для України. Ти ж поет!
- То що, може ти очолиш Гельсінську групу?
- Ні! Це нічого не дасть. Це – безглуздо!
- Тоді ти дарма прийшов. Двері там. Коли всі бояться, хтось мусить долати страх і робити безглузді речі… Прощавай.
Чоловік пішов. Валя плакала і не говорила з чоловіком.
Але справді, хтось має робити те, що сучасникам здається безглуздим...
