14 грудня 1918 року, втративши підтримку як російських монархічних кіл та українських політичних партій, так і австро-німецьких союзників, гетьман України Павло Скоропадський зрікся влади, передав її своєму уряду, а той у свою чергу передав повноваження Директорії на чолі з Володимиром Винниченком
{{1}}
Павло Скоропадський, нащадок гетьмана Івана Скоропадського (1708-12 рр.), народився 1873 року в Німеччині, після закінчення елітарного пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі деякий час проживав у Франції, а в роки Першої Світової війни почергово керував полком, дивізією і армійським корпусом, з яким улітку 1917 року став на захист Української Народної Республіки.
У квітні 1918 року при підтримці командування німецько-австрійських військ, котрі зайняли територію України в лютому 1918 року згідно з берестейськими домовленностями для протидії більшовицькій експансії в Україну і 28 квітня блокували роботу Центарльної Ради, Скоропадський, на той час голова Української Народної Громади – союзу землевласників і військових – на Хліборобському конгресі був обраний гетьманом України.
За короткий період часу Скоропадський, в руках якого була зосереджена вся верховна влада, зумів провести реформу адміністративно-територіального устрою, перевибори до місцевих органів самоврядування, провів кардинальну господарчу реформу. За гетьманату було запроваджено нову грошову одиницю (гривню), засновано низку українських банків, відремонтовано більшу частину залізничного полотна, реорганізовано і зміцнено флот, сформованно 60-тисячну регулярну армію, відкрито понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук, утворено Українську автокефальну церкву. Гетьманат був визнаний рядом європейських держав, включаючи Росію, до України було прилучено території з етнічним українським населенням, що за попередні століття відійшли до Росії, Білорусії та Польщі.
Восени 1918 року зовнішньополітичні орієнтири Павла Скоропадського круто змінились: листопадові революції в Австро-Угорщині та Німеччині спричинили крах його політичних партнерів, що підірвало основу стабільності гетьманської влади, і 14 листопада Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія – нелегальне урядове формування, створене 13 листопада на таємних зборах опозиційного гетьману Українського Національного Союзу, - закликала до повстання проти Скоропадського, котре почалось 16 листопада виступом Січових стрільців у Білій Церкві.
Після ряду поразок урядових військ, втрати Харкова і Одеси, та початку облоги Києва, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення влади; 19 грудня Директорія на чолі з Володимиром Винниченком урочисто в'їхала до Києва і було відновлено Українську Народну Республіку.
{{2}}
В 1919 році Павло Скоропадський емігрував до Швейцарії, згодом переїхав до Німеччини, де в 1937 році створив Союз гетьманців-державників з відділеннями У США та Канаді. Під час 2-ї світової війни Скоропадський безуспішно намагався зав'язати діалог українських політиків з гітлерівцями щодо створення незалежної монархічної України. Помер Павло Скоропадський в 1945 році в Баварії від випадкового поранення під час бомбардування.
