12 січня виповнилося 50 років від хвилі масових арештів українських дисидентів радянською владою у 1972 році, які у самвидаві назвали «великим погромом». А з 1975 року з ініціативи В’ячеслава Чорновола дисиденти почали відзначати 12 січня як День українського політв’язня. До пам’ятної дати Український інститут національної пам’яті спільно з «Історичною правдою» презентували три документальні фільми про шістдесятників Івана Дзюбу, Михайлину Коцюбинську та Надію Світличну. Усі вони опинилися в епіцентрі репресій у 1972 році.
Як розповіла під час презентації проєкту в «Укрінформі» його керівниця, авторка ідеї, співробітниця Українського інституту національної пам’яті Любов Крупник, три фільми про Івана Дзюбу, Михайлину Коцюбинську та Надію Світличну створені до ювілеїв цих людей. У 2021 році Івану Дзюбі виповнилося 90 років, а Михайлині Коцюбинській та Надії Світличній виповнилося б 90 і 85 відповідно. Стрічки розповідають про долі трьох людей з одного середовища київських шістдесятників, які після «великого погрому» мали різні життєві траєкторії. Водночас вони продовжують документальний цикл про українських дисидентів, який інститут й «Історична правда» презентували у 2020-му.
«Ми переглянули ці фільми в особливий день – День українського політв’язня, який був заснований і вперше відзначався у в’язницях і таборах. І цей день є особливим нагадуванням про труднощі і боротьбу, завдяки якій ми маємо сьогодні незалежну Україну», – зазначив під час презентації 12 січня заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак. Він також додав, що, на жаль, ця пам’ятна дата – не лише привід нагадати про минуле, вона набула нової прикрої актуальності, адже близько 130 громадян України залишаються політв’язнями того ж окупаційного режиму. Тож ціна окупації та несвободи – це завжди тюрми, табори, ув’язнення.
Засновник та головний редактор «Історичної правди», ведучий документального циклу Вахтанг Кіпіані зауважив, що важливо, коли державні інституції підтримують такі проєкти, це допомагає разом робити більше. А також наголосив, що важливо як встигати фіксувати голоси цих людей, так і дякувати їм за життя.
Він зауважив, що в коротких фільмах-візитках не розкрити всі складні етичні й інші вибори, які робили їхні герої, але вони допомагають наповнити інтернет-простір контентом, який може зацікавити та підштовхнути дізнатися більше. «Слово «боролися» навіть наче знецінює цих людей. Бо ці люди жили тоді, вони були молодими. Вони прожили життя так, як вони обрали. Дуже часто це був їхній етичний вибір», – сказав Вахтанг Кіпіані.
Участь у презентації фільмів взяли люди, які були або свідками чи учасниками подій, про які йдеться, або особисто знайомі з героями стрічок, або долучені до збереження пам’яті про них. Завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська розповіла про збереження пам’яті про шістдесятників. У документальному циклі серед іншого використані архівні матеріали музею.
Головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук Юрій Шаповал додав до історії Івана Дзюби фрагменти, які не увійшли до фільму. Він також зауважив, що у таких проєктах важливо «показувати людські риси героїв, тому що тоді ці люди для наступних поколінь будуть не символами, а живими людьми».
Політв’язень, член Української Гельсінської групи Микола Горбаль поділився своїми спогадами, зокрема, про своє ув’язнення радянським режимом.
Політв’язень, член Української Гельсінської групи, виконавчий співпрезидент ВААД України, виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад України Йосип Зісельс розповів історію свого знайомства з Надією Світличною. «Вони були потрібні в ті часи. Їх було небагато. Але ніхто, крім них, не наважувався на ті вчинки, ті голоси».
Усі фільми можна переглянути на ютуб-каналі інституту.
Також їх можна завантажити у високій якості для трансляції в ефірі телеканалів.
Фото: Ігор Кромф
