Востаннє це трапилося, коли в одному інтернет-архіві я наштовхнувся на статтю з газети Los Angeles Times за 1954 рік, в якій ішлося про перспективи комп'ютерного перекладу. Автор пропонує стислий опис комп'ютера фірми IBM – першої машини, здатної перекладати текст з однієї мови на іншу - і наводить приклади виконаних цією машиною завдань
Часом мене охоплює відчуття, що я живу в майбутньому.
Не стримуючи захоплення, автор пояснює, що "штучний інтелект" отримав речення російською мовою зі завданням перекласти його англійською: "Миготять лампочки, тихо потріскує процесор – і за десять секунд ви вже маєте переклад!"
З цікавості, чи не помилився той комп'ютер, я скопіював зі статті російський текст і швидко переніс його у Google Translate. Так, переклад правильний.
Сьогодні для цього не потрібен надпотужний комп'ютер чи доступ до передової лабораторії. Так само швидко можна було б перекласти текст з іншої мови – будь-якої з тих 63-х, які підтримує Google.
Ласкаво просимо в майбутнє!
Моє відкриття спонукало мене дізнатися більше про історію цієї технології, яку ми сьогодні сприймаємо як належне.
Як виявилося, зацікавленість у машинах-поліглотах і безперешкодному перекладі з'явилася навіть не в 1950-ті роки, а набагато раніше. Згадаймо 1629 рік, коли французький філософ і математик Рене Декарт запропонував серію універсальних символів, на які можна перекласти будь-яку мову. Втім, його ідея так і не отримала продовження.
У 1933 році винахідники з Франції та Росії незалежно один від одного отримали патенти на різні способи машинного перекладу з використанням паперової стрічки. Та, як це часто буває, каталізатором рішучого поступу в цьому напрямку стала війна.
Страх і огида
Електромеханічні шифрувальні машини, що використовували під час Другої світової війни – такі як німецька "Енігма" – у повоєнний час спонукали вчених з головою пірнути у нові дослідження комп'ютерного перекладу.
Одним з піонерів цього руху став американський науковець Воррен Вівер, директор відділу природничих наук Фонду Рокфеллера. У 1946 році, прочитавши статтю англійського фізика Ендрю Бута, він повірив, що ера машинного перекладу от-от настане.
Колеги просили його розвинути й викласти свої ідеї, внаслідок чого в 1949 році вийшов друком його меморандум "Переклад".
Він вважається єдиною визначною публікацією 1940-х років на цю тему і ставить перед машинним перекладом доволі амбітні цілі, як на часи, коли мало хто уявляв собі можливості комп'ютерів. Декларується потреба "сумлінно дослідити логічні структури різних мов, перш ніж ми будемо готові до будь-якої механізації".
Ця праця мала приблизно 200 примірників, розійшлася серед друзів пана Вівера (багато з яких працювали в уряді США) і, як кажуть, була натхненням майже для всіх серйозних досліджень у цій галузі у 1950-ті роки.
Та меморандум Вівера був не єдиною рушійною силою машинного перекладу. Найбільший поштовх дала Холодна війна – і бажання Сполучених Штатів вільно читати російську технічну документацію.
У середині 1950-х років приблизно 50% наукових робіт у світі публікували англійською мовою. Переклад роботи коштував у середньому 6 доларів (це відповідає нинішнім 50-ти, з поправкою на інфляцію). Щоб перекладати вузькоспеціальну технічну літературу, перекладач мав бути надзвичайно добре обізнаним у тематиці. Для американців, одержимих бажанням бути в авангарді технічного прогресу та обійти росіян, такі затрати в грошах і часі були неприйнятними.
Як писав у 1958 році часопис Popular Science ("Популярна наука"), у тих наукових роботах могли ховатися таємниці "термоядерної енергії, міжпланетних польотів, надпотужних батарей, міцніших шин".
"Але є одна проблема: мало хто з науковців та інженерів вільно читає іноземними мовами. Нам потрібна машина, яка б читала однією мовою і відразу набирала текст іншою - автоматичний перекладач. І ми намагаємось розробити не одну таку машину, а кілька", - пише автор.
Однією з перших таких машин був комп'ютер IBM, про який я згадував на початку статті. Цей універсальний комп'ютер уперше показали публіці в 1952 році, назвавши його "найсучаснішим і найгнучкішим швидкісним комп'ютером у світі". Зокрема, на ньому встановили й програму для перекладу. Через два роки ця допрацьована програма знала 250 слів і шість граматичних правил. Але цього вистачило, щоб вразити журналістів.
25 січня 1954 року в журналі Chemical and Engineering News ("Новини хімії та інженерії") з'явилася публікація про "величезний крок до забезпечення міжкультурної комунікації", зроблений цією машиною.
"Математичний обчислювальний прилад IBM 701… перероблено на електронний перекладач, або електронний мозок. Перше досягнення цього мозку – переклад російської наукової літератури, зокрема з хімії та інженерії, англійською мовою. Приладом може керувати навіть друкарка без жодного знання іноземних мов", - ось цитата з тієї статті.
"Перспектив немає"
Популярні наукові видання вибухнули репортажами про цю диво-машину. У журналі Mechanix Illustrated ("Ілюстрована механіка") за жовтень 1958 року пояснювали, як працює цей "гігантський мозок".
"Спочатку кожне слово з об'ємного словника англійської мови записується на магнітну стрічку під кодовим номером. Російським, французьким чи німецьким еквівалентам цих слів присвоюють ті ж номери. Потім, щоб перекласти, приміром, російський текст англійською, машина зчитує зі стрічки кодові номери російських слів, знаходить англійські відповідники і роздруковує текст англійською мовою".
Далі журналіст описує експеримент, в якому комп'ютер попросили перекласти російською англійське прислів'я "Як з очей, так і з думки" (Out of sight, out of mind).
"Результат - "невидимий і божевільний", - розповідає він. – Нові комп'ютери набагато досконаліші – і хоча редакторські правки не завадять, машина щодня може виконувати сотні чорнових перекладів".
Приблизно в той час уявлення про машинний переклад просочилися в популярну культуру. Холодна війна й хвилювання про те, що Америка програє науково-технічну війну, як і ядерну, породили цикли гумористичних "недільних коміксів". Зокрема, у коміксі Closer Than We Think ("Ближче, ніж ми думаємо") від 21 серпня 1960 р, автори навмисне проігнорували очевидні причини, з яких американський уряд так захопився розвитком машинного перекладу.
"У завтрашньому світі ви зможете говорити англійською з японцем, який знає лише свою мову, або турком, який не володіє жодною мовою, крім турецької, - і вони вас зрозуміють", - сказано у підписі.
На малюнку зображений іноземний посадовець, який прибув із візитом до Білого дому. Він щойно зійшов зі свого гелікоптера і тисне руку панові у вишуканому костюмі, який тримає в іншій руці "скриньку-перекладач". На цей малюнок авторів надихнула тогочасна розробка американських Повітряних сил, пояснює підпис.
"Наразі ця скринька доволі громіздка та може обробляти лише 40 слів на хвилину. Але тенденція до зменшення розміру й застосування магнітної плівки відкриває широкі перспективи на майбутнє - одного дня така скринька сприйматиме розмову й негайно озвучуватиме переклад. Тоді люди зможуть порозумітися будь-де будь-якою мовою!"
Втім, як це часто буває, реальність не виправдала високих очікувань. На середину 1960-х років США встигли розчаруватись у можливостях машинного перекладу. А 1966-й приніс із собою нищівний удар: звіт впливової Консультативної комісії з питань автоматичної обробки мови (ALPAC). У звіті йшлося про стан речей у цій галузі, зокрема про брак успіху в аналізі російськомовних документів для використання у військових цілях.
Галузь була приречена: "Машинний переклад не приносить нам користі, і в найближчому часі перспектив для нього немає".
Комісія рекомендувала припинити дослідження у цій галузі й звертатися за послугами до перекладачів-людей. І лише у 1980-х роках, з появою дешевої "комп'ютерної сили", науковці знову всерйоз узялися за ці дослідження.
Уявіть лише, яким досконалим був би зараз Google Translate, якби вони не зупинялись.
Метт Новак
