22 червня 1941 року, коли Німеччина напала на СРСР, на території Західної України почалися масові розстріли в`язнів. В’язниця № 1 – на Лонцького у Львові перетворилася на справжній конвеєр смерті.
За кілька днів з 24 по 28 червня НКВД розстріляло тут 1 681 особу.
Про злочин радянських окупантів в інтерв'ю Гал-інфо раніше розповідав директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.
22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Для радянської влади справжньою проблемою стало переповнення в’язниць політичними в’язнями. Особливо це стосувалося тюрем прифронтової зони, зокрема й у Львові.
На той час у Львові було три в’язниці: № 1 – на Лонцького, № 2 – Замарстинівська та № 4 – Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева. Варто додати, що у тюрмі на Лонцького при ліміті 1 500 осіб на той час перебувало 3 638 в’язнів.
Загалом у тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 р. було 5 424 в’язні.
Проблему переповнених в’язниць вирішили не людськими методами. Так з’явився наказ № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.
Відтак, наказ Меркулова поділив в’язнів на тих, кого потрібно евакуювати у ІТЛ (з рос. Исправительно-трудовые лагеря), а також на тих, кого необхідно розстріляти. Цим і мало зайнятись місцеве керівництво НКВД.
Наказ Філіппова містив план евакуації в’язнів. З Львівської області вивезенню підлягало 5 000 в’язнів. Для цього виділялося 204 вагони. Проте евакуювали лише 1 822 в’язнів. Натомість 3 602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.
Розстріли розпочалися 22 червня. Тоді було вбито 108 осіб засуджених.
Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2 072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2 068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Таким чином у Львівській області було розстріляно 4 140 в’язнів.
Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових в’язнів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не висували звинувачень, проте упевнено називали в’язнів причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було розстріляно 1 681 особу, що складає 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. радянською владою було знищено близько 24 тисяч політичних в’язнів.
Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВД спосіб: індивідуально, у спецкамерах, пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВД у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.
Трупи вивозили вантажівками та ховали у спеціальних місцях, котрі сьогодні поступово відкриваються археологами. Проте в останні дні перед втечею співробітники НКВД, поспішаючи, ховали знищених у подвір’ях та підвалах тюрем. У зовнішньому дворі тюрми на Лонцького було поховано близько 700 осіб. Трупи заливали гашеним вапном (щоб пришвидшити процес розкладання). Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської антирадянської пропаганди.
Сьогодні відомі лише 747 імен розстріляних у тюрмі на Лонцького в кінці червня 1941 р. Серед них було 509 українців, що складає 67 %, 177 поляків — 23,3 %, 53 євреїв – 7 %, 11 росіян – 1,5 % та 7 осіб інших національностей – 0,9 %.
Серед встановлених осіб було двоє неповнолітніх (до кримінальної відповідальності за політичні злочини у СРСР притягали з 12-ти років) поляків: 14-літній Хіль Кароль Станіславович та 13-річний Марциховський Вітольд Степанович. Найстаршим серед жертв був 78-річний українець Мишогриб Ілля Федорович.
В останніх числах червня 1941 р. останні представники радянської влади покинули Львів. Після цього городяни увійшли до в’язниць. Картина, що постала у них перед очима, була жахливою: у паніці співробітники НКВД часто не встигали приховати слідів своїх злочинів і у в’язничних камерах лежали їх жертви.
Додамо, що командир УПА Роман Шухевич тоді ж знайшов у в’язниці «на Лонцького» свого вбитого молодшого брата Юрія, працівника львівського радіокомітету, співака-тенора, котрого заарештували 1 березня 1941 р. у Львові. Його вбили лише за родинний зв'язок з одним із лідерів ОУН.
Кадри з німецького кіножурналу Wochenschau, що засвідчують стан «Тюрми на Лонцького» після відходу радянської армії зі Львова.
Частину вбитих було винесено із підвальних камер колишньої в’язниці № 1, частину – ексгумовано із поспіхом виритих могил та виставлено на дворі в’язниць для впізнання рідними протягом 1-2 липня 1941 р. Цим процесам сприяла німецька окупаційна адміністрація, котра мала пропагандистські цілі для власної користі. Процес ексгумації було відзнято на кіноплівку та використано у антирадянській пропаганді нацистами. Таким чином відбулося перше у світі оприлюднення, з наявністю речових доказів, злочинів радянської влади.
Що відомо про організаторів та виконавців злочину?
Достовірно відомим є список осіб та їх посади, що безпосередньо керували репресіями у Львові та області з 1939 до 1941 року.
У листопаді-грудні 1939 року було сформовано управління НКВД у Львівській області (начальник капітан міліції Дятлов), що містилося у приміщенні колишньої польської в’язниці на вул. Лонцького (тепер вул. С. Бандери, 1). Тут також перебувало в’язничне відділення управління НКВД Львівської області (начальник лейтенант державної безпеки Лерман).
Особи причетні до репресій:
Арсєєв ‑ опер. уповноважений в’язничного відділення у Львівській області,
Харитонов Л.П. ‑ прокурор Львівської області (з 04.10.1939 до 29.06.1941 та з 10.11.1943 до 01.09.1944),
Сергієнко В.Т. ‑ начальник управління НКВД Львівської області (відомості про нього є на сайті Міністерства оборони РФ),
Коноваленко О.А. ‑ заступник начальника управління НКВД Львівської області,
Михайлов ‑ заступник начальника управління НКВД Львівської області,
Шумаков ‑ начальник слідчої частини управління НКВД Львівської області,
Козлов А. С. ‑ начальник слідчої частини управління НКВД Львівської області,
Попов А.В. ‑ начальник в’язниці НКВД № 1 (тепер вул. С. Бандери, 1),
Лавришев Д.П. ‑ секретар комуністичної партійної організації обласного управління НКВД;
Стадниченко І.А., Дорфман О.Ш., Климочкін П.П., Селівестров С.Ф., Мухін В.О., Гуленко П.Е., Приз М.К., Гандін В.І., Зеленський В.П., Ловчінніков О.Т. ‑ працівники слідчої частини обласного управління НКВД.
Командування репресивними акціями здійснював особисто нарком НКВД УРСР, комісар державної безпеки ІІІ рангу І. Сєров, котрий з 22 вересня перебував постійно у Львові.
Нагадаємо, що у Львові на потреби НКВД було передано 18 будинків та додатково 951 квартира.
У статті використані матеріали із офіційного сайту Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
