До 100-ліття від дня народження письменниці рівно десять років тому Львівська обласна письменницька організація заснувала Всеукраїнську літературну премію імені Ірини Вільде. Відтоді чимало літераторів удостювалося цієї відзнаки. Цьогоріч до 110-ї річниці від дня народження авторки „Повнолітніх дітей” та „Сестер Річинських” відбулося вручення премії двом іногороднім письменницям.Про це повідомила Леся Бернакевич.
Як розповів голова Львівської обласної організації Національної спілки письменників України Ігор Ґурґула, до ювілейної дати письменниці він хотів, аби преміантками стали тільки жінки. Бо думав, що Дарині Дмитрівні було б приємно бачити відзначеними саме посестер по перу.
„Навіть сталося комічне непорозуміння, – зізнався Ігор Ґурґула. – Коли я натрапив на роман письменниці Пахомової, яка проживає в Радехові, і довівдався, що вона отримала першу премію „Коронації слова”, подумав, що може такої немає. Але якщо хтось у мене поцікавиться, чи я знаю Пахомову, а я знаю, то це для мене було б ганьбою. Тож зателефонував у Радехів. Зв’язок був небездоганним і я, почувши голос Тетяни, запропонував їй, щоб вона мені перетелефонувала, продиктував свій номер телефону. Вона відповіла: „Молодий чоловіче, я заміжня і з чужими чоловіками не знайомлюся”. Я тоді пояснив пані, що не маю намір залицятися, а хочу премію їй вручити. Адже вона – талановита, мудра, послідовна жінка. Так, в її романі немає геніальності, але там відсутні і дурниці. Письменинця пише виважено, діалоги в її творі – на місці”.
Тетяна Пахомова працює на освітянській ниві. Вона – переможець першої премії у номінації „Романи” міжнародного літературного конкурсу „Коронація слова”. Роман Тетяни Пахомової „Я, ти і наш мальований і немальований Бог”, який відзначений цьогорічною премією імені Ірини Вільде, переносить читача у події фашистської окупації. Як розповіла авторка, ідея роману виникла після одного з її походів разом з учнями, коли біля Радехова діти знайшли дві плити з єврейського кладовища. „Ми натрапили на історію жінки, яку я знала особисто, але навіть не здогадувалася, але навіть не здогадувалася, яка ситуація була в її житті”, – каже пані Тетяна. – Під час другої світової війни вона переховувала єврейську родину, врятувала життя трьом людям. Вісімсот днів вони просиділи під стайнею. Роман я написала за три місяці під час шкільних канікул.
Інша лауреатка, твір якої удостоївся такої ж премії, – юна киянка Марія Косян. Вона – випускниця факультету письменинцької майстерності КНУ імені Тараса Шавченка, одна серед молодих прозаїків (а їх зібралось дванадцять), які утворили літературне угруповання „Свідки слова”. Твір, за який вона отримала премію, являє собою роман-антиутопію „Коли у місті N дощить”. Починається роман з убивства вченого, який прогнозує за кілька десятиліть кінець світу – відсутність питної води, забруднення навколишнього середовища, виснаження грунту і голодну смерть цивілізації. Можновладці намагаються приховати проблеми від суспільства, живучи за правилом „Після нас хоч трава не рости”. Але під час катаклізмів врятовується пара закоханих, і все починається спочатку, від нових Адама і Єви. Роман „Коли у місті N дощить” вийшов у серії „Перша книжка автора”, що є проектом Київської організації НСПУ, за підтримки Київської міської державної адміністрації.
Як сказав голова Журі літературної премії імені Ірини Вільде – Віктор Палинський, „Цьогорічні премії, на жаль, символічні, – по дві тисячі. Але що вдієш – скрутні часи. Отже, ці обидві премії – рівноцінні, вручені просто за добру літературу, а не такі, як були раніше – перша, друга і так далі”.
В складі Журі, яке цьогоріч оцінювало прозу, – директор інституту літератури імені Івана Франка, доктор філологічних наук, професор Євген Нахлік (заступник голови журі), дипломат і поет Володимир Караченцев, професор і прозаїк Василь Рябчук, письменниця-романістка і лауреат першої літературної пермії імені Ірини Вільде 2009 року Леся Бернакевич (секретар).
