15 травня 1907 р. у с. Германів (зараз Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) у сім’ї священика Івана Яблонського народилася донечка, яку назвали Софія. В дитинстві дівчина сильно захворіла і врятував її батько, який добре розбиратися в медичній справі та лікував односельчан безкоштовно. Колись чоловік хотів стати лікарем, але закохався в дівчину з священного роду. Батьки хотіли видати її тільки за священика, тому Іван вибрав для себе цей шлях, але все ж продовжував лікувати людей.
Маленька Софія росла цікавою та допитливою дитиною, завжди хотіла дізнаватися щось нове. Дівчинка хотіла подорожувати, мріяла побувати в тій далекій країні де росте ваніль.
У роки Першої світової війни сім'я Яблонських потрапила до Росії. Жили вони в м. Таганрозі і повернулися у 1921 р. Вже на Батьківщині дівчина хотіла якомога більше досягнути щоб мандрувати. Софія приїхала до Тернополя, де займалася кінотеатрами, розклеювала афіші, згодом навчалася у вчительської гімназії, курсах крою і шиття, у драматичній школі та торговельний школі у Львові.
У 1927 р. дівчина виїхала до Парижа де хотіла стати акторкою. Спочатку тут довелося шукати різні підробітки, проте згодом Софія навіть отримала невелику роль та навчилася знімати документальне кіно. А далі були роки мандрів.
З Франції поїхала спершу до Марокко, а потім через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юннань (Китай), Сіам, Малайські острови, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Згодом Софія переїхала до Китаю де у 1933 р. вийшла заміж за посла Франції Жана Удена. А далі були довгі роки життя в «Піднебесній». Тут у подружжя народилися сини, тут жінка серйозно взялася за зйомки документальних фільмів про побут і традиції китайців. Це було складною справою, адже тутешні мешканці боялися камер і Софії доводилося йти на хитрощі, щоб зняти цікавий матеріал. Крім цього жінка видавала книги про свої мандри, зокрема: «З країни рижу та опію» у 1936, «Далекі обрії» - 1939 р. та інші.
Під час Другої світової війни Софія з сім’єю перебувала в Індокитай і тільки у 1946 р. їй вдалося повернутися до Франції. Зазнала жінка й болісних втрат. Після початку війни помер Іван Яблонський. Софія, нажаль, не змогла приїхати на похорон батька. Пізніше жінка напише повість – спогад «Розмова з батьком», в якій згадає про дитячі роки та такі теплі сімейні відносини.
У 1948 р. помирає матір мандрівниці, а згодом загинув і старший син. Коли у 1955 р. помер Жан Уден, Софія переїхала на острів Нуармутьє, де вона побувала з чоловіком незадовго до його смерті. Тоді Жан сказав: «Ось тут я хотів би жити, саме в цьому кутку». В цій місцині українка жила до своєї смерті 4 лютого 1971 р.
Загинула Софія Яблонська-Уден в автокатастрофі, коли везла у видавництво свою книгу «Дві міри – дві ваги». Так закінчилося життя видатної українки, журналістки, письменниці та мандрівниці, яка так хотіла побачити країну де росте ваніль.
Джерело: Локальна Історія
