У суботу, 9 березня, у приміщенні “Львівського радіо” відбудеться презентація проекту Ukrainian Live, покликаного промувати, розвивати та популяризувати українську класичну музику.
“В Україні дуже багато цікавої та якісної музики, яка на рівних конкурує зі світовою. Просто ми самі про неї не знаємо”, – так каже про ідею проекту "Ukrainian Live" один із його співзасновників, дириґент, директор Львівського органного залу Іван Остапович. Ми розпитали Івана про проект та про те, як зробити українську музику популярною.
– У чому унікальність проекту "Ukrainian Live"?
– Систематичного підходу до запису та просування української класичної музики не існувало ніколи. Багато людей вкладали багато зусиль у це, але системності та безперервності майже ніколи не було. Можливо, Ukrainian Live – це перша спроба такої популяризації та своєрідної спроби розставити все “по поличках” не тільки за допомогою академічних підручників, а й зважаючи на те, яке місце вона посідає у світі та на скільки індивідуальний внутрішній світ кожного композитора.
Якщо ви наберете в пошуковику “Бетховен”, то отримаєте відразу повний опис творчості композитора. Якщо наберете, наприклад, “Роман Сімович”, то знайдете якісь крихти. А у Львові жив такий от композитор, який написав сім симфоній, збереглися його рукописи, але ця музика не звучить взагалі. І таких прикладів дуже багато.
Йоганн Себастьян Бах написав 24 прелюдії та фуги. Український композитор Валентин Бібік написав 34 прелюдії та фуги для фортепіано, в абсолютно авангардній техніці, з дотриманням усіх правил поліфонії. Але ми не маємо жодного повного запису прелюдій та фуг Бібіка. Хоча ця музика повністю вписується у світовий контекст. Його твори – це витончене письмо, тонка музична мова, експресіонізм та мінімалістичний підхід. Це без перебільшення – дуже хороший композитор, який заслуговує на масове виконання.
– Розкажи про напрями роботи "Ukrainian Live".
– "Ukrainian Live" передбачає гранти для молодих композиторів, виконавців, музикознавців, які хочуть виконувати, записувати та популяризувати українську академічну музику. Грантодавцем виступає громадська організація "Collegium Musicum", яка спеціалізується на класичній музиці. До нас можна звернутися з готовою ідеєю, а ми допоможемо знайти зал, оркестр, зробимо промоцію, якісний запис та його розповсюдження.
Обирати найкращі проекти будемо ми – співзасновники проекту. Зокрема, директор "Collegium Musicum" Тарас Демко, піаніст Дмитро Микитин і я. Також ми запросимо й інших спеціалістів. Проект починається у Львові, але ми не хочемо обмежуватися одним містом. У нас є можливість виходу на всі концертні установи країни.
Один із пріоритетів – опрацювання спадщини маловідомих українських композиторів. Під цим ми розуміємо оцифровування нот, які перебувають у рукописах, їх видання із застереженням усіх авторських прав, виконання та запис творів. Саме такий план дій для кожного композитора. Вкрай мало у вільному доступі якісних записів музики українських композиторів. Ще менше грамотно оформлених, враховуючи специфіку сучасної глобалізованої людини. Зараз Ukrainian Live формує список найнагальніших та найдоступніших для слухача творів, які готуються до запису. Це Василь Барвінський, Віктор Косенко, Валентин Бібік, Василь Сімович, Станіслав Людкевич.
Ми не можемо дивитися лише в минуле, не заглядаючи в майбутнє. Саме тому хочемо залучити до співпраці молодих композиторів з України, які мають свій неповторний стиль, своє бачення, свої ідеї.
– Чи можеш назвати відомих на Заході українських композиторів?
– Я не збрешу, якщо скажу, що найвідомішим українським композитором у світі є Валентин Сильвестров. Він космополіт, людина Всесвіту. Цей композитор відображає наш менталітет, але завдяки сучасним європейським технікам письма стає зрозумілим для всіх.
Менш відомим (у світі) за Сильвестрова є його вчитель Борис Лятошинський. Він є вершиною української симфонічної музики, незаслужено маловиконуваний на Батьківщині.
Щоб збудувати собі кар’єру у радянські часи, коли жив Лятошинський, треба було їхати в Москву. Яскравим прикладом був вірменський композитор Арам Хачатурян, який проживши майже все життя у Москві отримав найвищі тогочасні державні нагороди і був публічно визнаний класиком. Лятошинський не поїхав у Москву, а все життя прожив у Києві. Тому він відомий не так широко. Але на Заході цікавість до нього зростає. Всі симфонії Лятошинського записав дириґент Теодор Кухар з Національним симфонічним оркестром України і видав на відомому лейблі Naxos. Це дуже якісні записи, що дуже важливо для просування нашої музики в світі. Нещодавно диск із Третьою симфонією Лятошинського видав Кирило Карабиць з Борнмутським симфонічним оркестром. Ця музика має дуже позитивні відгуки у світовій пресі.
Відомим у світі, але не так часто виконуваний в Україні якби цього хотілось є Олександр Щетинський. Він був біля витоків фестивалю класичної музики “Контрасти” у Львові.
Насправді, якщо покласти роуку на серце, то мені здається, ніхто з композиторів ніколи серйозно не думав пробиватися на світовий рівень, щоб поділитися своєю музикою зі світом і сказати “Дивіться, ми тут є!” Ми в ізоляції: існує світова традиція – існує Україна.
– Чому українська музика непопулярна?
– Наведу такий приклад. Каміль Сен-Санс, який пропагував національну музику у Франції ХІХ століття писав: “Як зробити концерт непопулярним: напишіть на афіші імена лише французьких композиторів, а ще бажано живих, тоді на концерті не буде нікого”. Те саме можна сказати зараз про українську музику. Це процес, який переживають усі нації. Просто ми йдемо цим шляхом із запізненням.
Національні музичні школи в Європі з’явилися в середині ХІХ століття. Українська академічна школа почала розвиватися на самому кінці XIX століття і досягла певного рівня у 20-х рр ХХ століття. Відбулися дві світові війни, ментальність людей дуже змінилася, а українські композитори ще доганяли минуле століття. Мені подобається визначення, яке дав українсько-канадський письменник Марк Роберт Стех про творчість Людкевича: “Це романтизм із запізненням на 100 років”.
– Багато українських композиторів у світі не сприймаються як українські. Наприклад, Максим Березовський у світі, на жаль, відомий як російський композитор.
– З Березовським вийшла фатальна історія. Першими, хто знайшов в італійському архіві твори Березовського, були росіяни. І вони видали диск “Первая русская симфония”. Хоча за стилем це типова італійська музика, написана українцем, але у світ це, на жаль, пішло як “русская симфония”. Тепер ми будемо довго доводити, що Березовський – не російський композитор, а український, але впевнений, що час точно розставить все на свої місця.
Я не хочу навіть зачіпати дискусію про те, що Чайковський український композитор, це безглуздо. Насправді, я не знаю композиторів, які б жили на українській землі, але їх не можна було б зарахувати до національної школи.
Хоча я і говорю так багато про національність, але музика ніколи не буде національною. Вона на межі між тим, щоб триматися свого ґрунту, та перебувати у ноосфері.
– Зустрічала думку, що існує певна упередженість щодо якості української музики навіть в академічних колах. Чому так?
– На жаль, у нас ще постколоніальний синдром: галичани дивляться на Захід, а кияни – на Схід. Багато музикантів ставляться так, бо їх не виховували в традиції, що своє – це справді важливе. А ті, кого виховували, все життя намагалися захистити українську музику та огородити її від усіх. Це від великої любові. Коли в музичній школі чи в консерваторії говорили: “треба слухати”, “це так важливо”, від цього виникає антипатія. Ця установка “треба” відлякує.
– Як саме ви будете популяризувати українську музику? Як зацікавити молодь слухати класику?
– Головне правило – музика повинна звучати. Якщо вона не звучить – її не існує. Музика має звучати постійно і систематично, у всій своїй різноманітності. Коли люди будуть просто чути її –один раз, другий, третій – вона вкладається у колективній свідомості. Музика каже сама за себе.
– Яких композиторів ти вважаєш недооціненими і чому?
– Почну здалеку. Існує тріада: композитор – виконавець – слухач. Якщо одна ланка цього ланцюга випадає, твір не існує повноцінно. Не побоюся сказати, що 95% української музики має неповний ланцюг. Композитори потрапляли і потрапляють у вакуум, коли їхня музика не доходить до слухача. Впевнений, що багато творів могли би бути іншими, якби свого часу мали гарних виконавців та достатньо слухачів.
Скажімо, симфонія Людкевича, написана у 1952 р, виконувалася не більше 20 разів (приблизно) . Судячи зі слів оркестрантів, які в той час грали у львівській філармонії, у залі ніколи не було багато людей. Я мав нагоду спілкуватись із багатьма з них, які ще бачили живого Людкевича на репетиціях.Я не впевнений, що ця музика справді дійшла до свого слухача. З такої позиції я би хотів назвати свою трійку недооцінених творів українських композиторів.
Вже згадуваний мною Роман Сімович багато років викладав у Львівській консерваторії, і до війни і після, виховав плеяду музикантів. Після 1948 року, коли в Союзі почалася боротьба з “формалізмом в музиці”, після арешту Василя Барвінського, Роман Сімович налякався. Він пішов у внутрішню еміграцію. П’ята та Шоста його симфонії – це тотальний соцреалізм. Якби його творчість вільно звучала, я впевнений, він писав би по-іншому. Його рання творчість та Сьома симфонія – це те, що обов’язково має виконуватися.
Опера Дениса Січинського “Роксолана”. Простий сюжет, але дуже витончені зразки для музики початку ХХ століття. Я грав її клавір і почув так багато цікавого! Хоча часом ці живі фрагменти переростають у щось дуже схематичне. Якби Січинський почув виконання своєї опери один раз, другий, третій, якби була критика в пресі, я впевнений, він би зробив іншу редакцію свого твору.
Кирило Стеценко, послідовник Лисенка, написав драматичну сцену за Лесею Українкою “Іфігенія в Тавриді”. Вдумайтеся: українська музика, античний сюжет! Хоча я чую там навіть цілі цитати з листа Тетяни Онєгін з опери “Євгеній онєгін Чайковського, але твір із музичної точки зору, і навіть з історичного контексту заслуговує на виконання.
– Ти сказав про музичну критику в пресі. А чи розвинене це явище зараз? Чи є в Україні хороші музикознавці?
– Звичайно, хоча їх і можна порахувати на пальцях однієї руки. Але проблема не в музикознавцях, а в систематичності, відсутності проміжку часу, коли музична критика виходить стабільно, а не від випадку до випадку. Багато критиків, яких я знаю, відмовляються писати, щоб не задавити українську музику, для якої зроблено і так дуже мало.
Підтримувати музичну критику – це також одна з цілей Ukrainian Live. Важлива місія цього проекту – шукати найкращі сторони української музики та говорити про них.
Музика повинна звучать!
Спілкувалася Діана Коломоєць
